Герої нашого часу

Бондарчук Сергій Михайлович
м. Старокостянтинів. Вчитель.

Замість сухих слів біографії цієї мужньої людини, яка в 52 роки віддала життя за нашу і вашу свободу, зачитуємо листа його учениці:

«Його звати Сергій Михайлович Бондарчук. Він був моїм вчителем фізики – одним з тих прекрасних, щирих і добрих людей, які допомогли мені отримати хорошу освіту, яка і допомогла мені опинитись там, де я є зараз. Як вчитель, він дав мені неоціненний дар знань, за що неможливо віддячити. Ми жили в сусідніх хатах в місті Старокостянтинові.

20 лютого я подзвонила додому, коли зрозуміла, що почались страшні події в Україні. Мамі не додзвонилась, а тато з гіркотою в голосі сказав, що Сергія Михайловича застрелили на Майдані. В мене не викликало подиву те, що він був на передовій. Він був справжнім козаком – міцним, вусатим, щирим, життєрадісним, працьовитим і страшенно розумним. Дружина в нього – також вчителька, і поетеса. Разом прожили 33 роки, є дорослий син, розумник. Сергій Михайлович виносив на руках пораненого юнака – земляка із Шепетівки, коли йому вистрелили в спину, і одразу насмерть». Вічна слава герою!

Васильцов Віталій Валерійович
с. Гаврилівці Кам'янець-Подільського району. Майстер декоративного садівництва.

Віталій народився у селі Гаврилівці Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

Закінчив Аграрний університет, стажувався за кордоном, був одним з кращих професіоналів у декоративному садівництві України. Брав участь у акціях громадського спротиву на Майдані Незалежності, починаючи з грудня 2013 року.

19 лютого орієнтовно в 00.50 годині прошелестіли кулі чергою, з автомата Калашникова, Віталій почав розвертатися і в цей момент був зроблений постріл з іншого виду зброї. По звуку це явно чутно. Постріл був зроблений снайпером з будівлі главку Міністерства внутрішніх справ, 2-4 поверху. Дружина залишилася сама з двома дітьми.

Дзявульський Микола Степанович
м. Шепетівка. Вчитель

Народився 1 вересня 1958 року у селі Чагерне Ємельянівського району Красноярського краю, у родині репресованих. 1962 року разом з батьками, які поверталися із заслання, переїхав до с. Верба Лубенського району, що на Рівненщині.

Закінчив Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки. Був депутатом Шепетівської міської ради у 1994-1998 pp. Очолював громадську організацію «Шепетівська спілка підприємців», Шепетівську міську організацію УРП «Собор». Микола Степанович – член ВО «Свобода», помічник   народного депутата України Ігоря Сабія, керівник Шепетівської міської громадської організації «Товариство політичних в'язнів, репресованих і членів їхніх сімей».

З перших днів Євромайдану Микола Степанович брав активну участь в акціях протесту проти влади. Був координатором Шепетівської міської громадської організації ВГО «Майдан». У Києві Микола Дзявульський завжди був у вирі подій, ніколи не ховався за спинами побратимів. Він опікувався кожним шепетівчанином, який приїздив на Майдан. Загинув на вулиці Інститутській від кулі снайпера, яка влучила прямо у серце 20 лютого 2014 року.

Корнєєв Анатолій Петрович
1961 року народження. Сільський голова Рудської територіальної громади Кам'янець-Подільського району

«Його не можна було втримати вдома, батько усім серцем рвався у Київ на майдан. Говорив: «Як можна ховатися, коли там вбивають дітей...» – згадує донька Героя Небесної сотні Дарина. Брав участь в контратаці Майдану зранку 20 лютого 2014 року. Загинув на вулиці Інститутська, від кулі снайпера, яка влучила в серце.

Люди з камінням, дрючками, голими руками погнали добре екіпірованих бійців, яких вчили воювати і вбивати, вранці 20 лютого майдан перейшов у контрнаступ.

«Нас ніхто не вів в атаку, не було ані прапора, ані командира. Зі словами «Слава Україні» відбили монумент Незалежності та перейшли на вулицю Інститутську. Там ми почали підніматися вгору і по нас відкрили вогонь автоматники та снайпери з палацу Жовтневого. Люди почали дряпатися на пагорб та бігти по містку через вулицю Інститутську. Якимось дивом ми взяли палац Жовтневий. Тут наші шляхи з Анатолієм Петровичем розійшлися. Він пішов правим флангом. Люди від куль снайперів падали як підкошені, жерстяні щити не рятували. Люди лягали штабелями. Я прибіг до Жовтневого палацу, він уже був мертвий», – пригадує друг сім'ї Віктор Міщишин.

Мазур Артем Анатолійович
м. Хмельницький. 26 років

Закінчив Хмельницький багатопрофільний технологічний ліцей, який нині носить його ім'я. В акціях протесту Євромайдану Артем Мазур брав участь два місяці.

18 лютого 2014 року поранений осколками гранати під час сутичок в Марийському парку, по звірячому побитий, отримав відкриту черепно-мозкову травму – в хлопця був проламаний череп, лікарі витягували осколки з голови. Від дня поранення перебував у комі в міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. Родичі планували перевезти його в Чехію або Польщу на лікування, проте 3 березня опівдні, не приходячи до тями, Артем помер. З 15-ї майданівської сотні перейшов у Небесну. З героєм Майдану 4 березня прийшли попрощатися тисячі хмельничан...

Пагор Дмитро Олексійович
21 рік. с. Хропотова Чемеровецького району. Студент-заочник Кам'янець-Подільського аграрно-технічного університету

Працював в Хмельницькому на авто-мийці. Участь в акціях протестів брав за переконанням. Загинув під будинком Хмельницького СБУ 19 лютого 2014 року.

«Ми з Дмитром познайомилися на Майдані у Хмельницькому. Разом пішли під Хмельницьке СБУ. Люди зупинили тролейбус і протаранили ним ворота, а коли відштовхнули його, ворота впали, і одразу почалася стрілянина. По людях, на ураження! Мене якийсь чоловік схопив за рукав і смикнув у бік. Хтось поряд зойкнув, я обертаюся, а це Діма падає. Його відтягли повзком, бо від асфальту кулі відскакували у різні боки, стріляли з автомата. Я присіла біля Діми, підняла його за голову, від хотів щось сказати, губи рухалися, але закотив очі. Я помацала пульс, його не було. Дмитро стояв просто за мною, і якби не той чоловік, котрий мене смикнув – та куля стала б моєю», – каже свідок тих подій Лариса Корнієнко.

Подригун Олександр
с. Залужжя Білогірського району. Робітник

42-річного мешканця Білогірщини Олександра Подригуна знайшли на вулиці Лісовій з проламаною головою. Туди він добирався з Майдану до сестри. Працював у Києві. Був активістом Євромайдану. Батько двох дітей. Загинув 23 лютого у день народження своєї матері, якій в цей день виповнився 71 рік.

Семисюк Микола Миколайович
м. Хмельницький

Про цього героя Небесної сотні відомо ще дуже мало, але пройде час і про нього писатимуть, складатимуть вірші і поеми, його життя вивчатимуть краєзнавці ... Був мешканцем міста Хмельницького. Загинув на Майдані від кульового поранення голови. Йому було 27 років... Згадаймо і ми добрим словом героя.

Шеремета Людмила Денисівна
Хмельничанка. Лікар. Пенсіонерка

Вік – 71 рік. До виходу на пенсію пані Людмила працювала лікарем-гінекологом у Хмельницькому міському перинатальному центрі.

Вона була активною і чесною людиною. Завжди була у перших рядах і добивалася правди, тому й загинула. Вона постійно ходила на Майдан, закликала всіх ходити і віддала своє життя за правду. «Вона стала на коліна перед входом в управління СБУ та молилася – каже священнослужитель, який на Хмельницькому майдані Незалежності провів панахиду за загиблоюЛюдмилою Шереметою. – Вона не кричала, не грюкала у двері, а просто молилася...». Того трагічного дня, 19 лютого, Людмила Олександрівна прийшла під стіни обласного управління СБУ, щоб почути, що СБУ з народом та дізнатись, що вночі спалювали у дворі управління.

Натомість з приміщення пролунала автоматна черга.

Отримала поранення  в голову. Померла від ран 22.02.2014 року. В неї залишились чоловік, донька, онука.