|
|
|
Будзінська
Марія Іванівна
|
| |
Будзінська (Збінська) Марія Іванівна народилася 17 серпня 1942 року в селі Чорна Смотрицького району, що на Хмельниччині, у родині колгоспників, шляхетних людей. У сім'ї завжди була злагода, панувала любов. Як зазначає поетеса: «І кращої місцини я не знаю, як та, де пройшла молодість моя».
Дитина війни. Добре пам'ятає післявоєнну розруху, нестатки, голод… Але саму дівчинку голод не торкнувся, бо батьки віддали її на деякий час у рідне материне село, до її сестри Генефки. Тітчин син Ян з дружиною вчителювали й отримували продуктові пайки, які й допомогли вижити всій родині в такі нелегкі часи. Та для 5-річної дівчинки це були не найсвітліші дні дитинства, оскільки постійно виходила на вулицю і виглядала матір.
Мама любила розповідати своїм дітям, а їх було троє, казки, життєві історії, часто говорила приказками та прислів'ями. З теплотою та ніжністю щоразу Марія Іванівна згадує її:
Мамина казка мене хвилювала,
Коли мама коси мені заплітала.
Пригадую смутно далеку ту казку,
Але пам'ятаю матусину ласку.
Згадує, як малими з хвилюванням чекали на повернення з війни батька. І той повернувся: поранений, з осколком в голові прожив усю решту свого життя. За бойові заслуги був нагороджений численними орденами та медалями.
Навчалась поетеса у Білецькій середній школі. Щодня, в будь-яку погоду, долала кілометри у сусіднє село. Писала каліграфічним пером й часто чула похвалу від вчительки за гарний почерк. Дуже любила вчити вірші. А коли пасла худобу, то складала вірші й сама. Це були найперші поезії, які, на жаль, не записувала.
Дуже хотіла стати вчителькою математики, оскільки надзвичайно сильно любила цей предмет. У 1969 р. закінчила Кам'янець-Подільський педагогічний інститут й отримала таку бажану спеціальність. Працювала в школах області (с. Лисогірка, с. Нагоряни, с. Кам'янка). Десять років в школі №2 міста Кам'янця-Подільського. А з 1985 р. і до сьогодні в НВО №5 м. Хмельницького.
У 1961 р. вийшла заміж за односельчанина Броніслава Будзінського. Він був знатним механізатором України, творчою особистістю. Його любили та поважали оточуючі. Був гарним батьком та дідусем.
Разом з чоловіком виховали трьох дітей. Всі мають вищу освіту і працюють за спеціальністю. Діти подарували Марії Іванівні шестеро онуків. На жаль, Броніслав Йосипович пішов із життя і не може нині насолоджуватися разом з дружиною щебетом внученят.
Автор книжок «Математика в поетичному обрамленні» (1997), «Барви довгого дня» (1998), «Математика поетичною мовою» (2003), «Тепло долонь» (2003). «Немов любові талісмани» (2009), «Сонечко, сонечко, посвіти!» (2009), «Морские зарисовки» (2010), «Весняне цвітіння у нашому місті» (2016), «Математика і поезія» (2016), «Абетка для маленьких» (2016).
Друкувалася у літературно-художніх виданнях сучасної поезії Хмельниччини «Безсоння вишень» (2000) та «Осик осінній сон» (2001), у художньо-публіцистичному альманасі «Творче Поділля. Ювілей» (2003).
У своїй книзі досліджень та роздумів «Елід» Віталій Матеуш про поезію Марії Іванівни сказав:«Тут ще не бачимо математичної науки у всій своїй красі, про яку говорили Вінер і Жуковський, але її основи вже є, велика ріка починається з маленького струмочка».
Книжечка поетичних творів «Барвистий віночок» належить перу гуртківців, учнів НВО №5 (місто Хмельницький). У віршах, в основному, йдеться про любов до природи рідного краю й України. У дитячих поетичних творах передається їхнє світобачення, ставлення та любов до батьків і друзів. Саме у віршах школярі вільні у своїх думках, ніхто не насаджує їм свою. Цьому сприяє і благодатна атмосфера, яка витає у стінах школи, та керівник гуртка Марія Будзінська, яка і є укладачем даної збірочки.
|
Проблему зацікавленості сухою і нецікавою математикою дітей вчитель вирішила, використовуючи та поєднуючи два, на перший погляд, несумісних поняття – математика і поезія. Зібравши свої педагогічні роздуми, спостереження і поради, Марія Іванівна впорядкувала і видала у 1997 році збірочку математичних поезій «Математика в поетичному обрамленні». Дана методика, варто зазначити, породила вагомі позитивні результати.
Проникаючи в зоряні далі,
В таємниці земної кори,
Математика всіх закликає:
«Ти міркуй, фантазуй і твори!»
Математика – філософія,
Математика – зореліт,
Математика – мова Всесвіту,
Математика – це політ.
Серед матеріалу, який вивчається на уроках математики, поетеса віднайшла немало досконалих форм, витончених методів, красивих залежностей і відношень, виражених у теоремах і формулах. Можливо, учні не завжди можуть відчувати красу математики, та вміле поєднання теоретичного матеріалу з цікавими математичними дослідженнями в природі надасть можливість торкнутися заповітної струни, що відізветься як прояв внутрішньої краси, гармонії і досконалості людської душі.
|
 |
Слово «геометрія» – грецького походження.
Ще з глибин історії йде її народження.
На землі Єгипту, на розвалах Нілу,
Виникла потреба відшукати міру.
А у Вавилоні – річка Тигр бурхлива
Дала поштовх людям будувати диво:
Дамби і канали, піраміди точні –
То все геометрії шедеври наочні.
 |
Літературно-художнє видання «Барви довгого дня» (1998) зібрало чи не кращі вірші поетеси, які приваблюють щирістю, задушевністю, виразністю та образністю малюнка.
Марія Іванівна не поет-професіонал, але щира шанувальниця образного слова, людина з добрим співучим серцем.
Роде мій прекрасний,
Україно мила,
В світлих мріях ясних
Ти мене сповила.
Колисала в вербах,
На ніжних листочках,
У джерельних водах
Білила сорочку.
Ти мене любила,
Ніжила, плекала,
Пісню материнську,
В дар родинний дала.
|
|
Увійшли вірші поетеси до збірочки поетичних творів майстринь слова міста Хмельницького «Плекаймо час добра» (1999). Тут Марія Будзінська пише про духовну висоту людини, про строгі математичні речі.
Твій родовід – біла хустинка.
Бабусі трепетне тепло.
Твій родовід – твоя кровинка,
Шануй і бережи його.
Твій родовід – то хрест камінний.
Там, де лежить твій прапрадід.
Життя завжди буде нетлінним,
Якщо шануєш родовід.
|
 |
 |
До збірочки «Тепло долонь» (2003) увійшли вірші, просякнуті глибиною і справжністю почуттів, серед яких якнайяскравіше зорить любов до природи рідного краю і України загалом. Небайдужого читача привабить народно-пісенний стиль ліричних одкровень, кожне слово яких непідробно щире.
Милуюся гарячим падолистом,
Палаючим вогнем горобини,
Калиновим гірким намистом
І листям, що зронили ясени.
Кленові обладунки під ногами,
Зелений відблиск сосен і ялин.
Природа всіх чарує кольорами
Осінніх квітів й золотих рослин.
Знервовано дрижить осика,
Шматочки бронзи струшують дуби,
І декорація багатолика:
Летять листки, неначе голуби.
Природа завжди відгукується на кожен порух душі людини, а гармонія барв вдало доповнює стан її душі:
|
Пройдуся по росі холодній,
Відчую срібний дзвін ранковий,
Дам волю почуттям і спраглому єству,
Вберу я в себе звуки світанкові.
Пройдуся по росі, по травах,
Що у долині, при потоці,
Занурююся в п'янкі отави,
Що через річку, на тім боці.
Скупаюся в росі туманній,
Росою вмиюсь із стокроток.
І, щоб було це не востаннє,
Зірву на пам'ять незабудок.
|
У дивосвіт уявних та реальних образів порине дітвора, читаючи збірочку «Сонечко, сонечко, посвіти!» (2009). Усі віршики легко читаються та запам'ятовуються. Бентежитиме уяву поезія і дорослим, а також зігріє душу та навчить розважливо сприймати світ дитинства як неповторну й щасливу казку. Адже дитинство – це мить, яку довелося пережити кожному, але не вдалося залишитися там нікому.
Безліч чарівних образів пробігають перед очима: білочки, зайчики , півники, ведмежата, жабенята, курчатка, кошенята, метелики, сонечко, дощик, джерельце, деревця…Усі вони зачаровують своєю безпосередністю та неповторністю.
Їжачок несе грибочок
У садочок під пеньочок,
Там у нього є хатинка
І малесенька дитинка.
А під колискову засинали, мабуть, би й дорослі:
Спи, дитинко, засинай, –
Співає Лисичка, –
Хай насняться тобі квіти
Й зелена травичка.
– Хай насняться тобі квіти
В росі, в сяйві сонця,
Нехай прийде сон миленький
До твого віконця.
Хай насняться метелики,
Веселі, барвисті,
Нехай будуть твої сни
Щасливі і чисті.
|
 |
 |
Збірка ліричних одкровень «Немов любові талісмани» (2010) насичена неповторними образами природи рідного краю. Вірші про весну та осінь, сувору зиму та натруджене працею літо надто персоніфіковані, вони виграють усіма найтоншими відтінками людських емоцій, що вихлюпують через край.
Вийшла на галявину
Молода смерічка.
Та така тонесенька,
Мов зелена свічка.
Вийшла на галявину,
Щоб поговорити
І берізку білую
В гості запросити.
А берізка білая
Черемсі шепоче:
– А мене зелений явір
Цілувати хоче.
У збірці мають місце і пейзажні замальовки, і громадянська поезія, і філософські роздуми про лицарське ставлення до жінки, про вічну та святу любов до матері й батька, духовні вірші.
|
Тебе, возвеличень в Матір єдину,
Довічно вславлятиме небо й земля,
А ти пригортаєш до себе Дитину
І знаєш, що світу належить Вона.
В очах твоїх ласка, і біль, і розпука,
Сяйво Твоє у ранковій зорі:
В очах Твоїх з сином видніє розлука
Во ім'я спасіння людей на Землі.
Навчальний матеріал набагато швидше сприймається і засвоюється, коли поданий у віршованій формі. Навіть найслабші діти із задоволенням вивчають і декламують вірші. Тому Марія Іванівна розповідає про свій улюблений предмет образним словом: «Математика поетичною мовою» (2003), «Математика і поезія» (2016).
|
На березі стрімкої річки
Розвів руками чоловік:
Як переїхати з товаром
Йому, небозі, на той бік.
Товар – то вовк, коза й капуста,
А човен та такий малий,
Що помістяться лише двоє:
Той чоловік і вовчик злий.
Ще можна сісти вдвох з козою,
Або ж капуста їде з ним,
Та як же залишити кізку
Разом із вовчиком лихим?
Не можна й залишить капусту
Разом із хитрою козою,
Ну, як же тому чоловіку
Все переправити рікою?
|
 |
 |
Мудрий та досвідчений педагог, гарна поетеса доводить красу і привабливість математикиу збірочці «Математика і поезія». Її поетичнеслово возвеличує цю точну науку, трактує її як царицю над усіма науками. Цікаво підійшла до розподілу поетизованих форм цікавих задач. Навіть вдалося створити віршовану форму у вигляді казки.
Майстриня поетичного слова вважає, що відчувати і цінувати прекрасне можна не тільки на уроках музики та образотворчого мистецтва, але й на уроках математики.
Досить доречними в навчальному процесі є поетичні фізкультхвилинки, які допомагають у фізичному розвитку дітей.
|
Ой, люблю я фізхвилинку!
Працювати без упинку –
Мліють ручки, гасне зір!
Ти не віриш? Перевір!
Хочеш сонечко дістати
І метеликом літати,
Покачатись по траві,
Покупатись у воді!
Пробігтися по лужочку,
По зеленім килимочку.
Запах трав, роси і м'яти
Дасть наснагу працювати.
А щоб зором все обняти,
Очки слід натренувати:
Подивитись на садочки,
На зеленії гайочки.
Щонайдальше подивитись,
Вправо, вліво нахилитись,
Сісти, прочитать завдання
І продовжити навчання.
|
Весна 2016 року надихнула Марію Іванівну ще на одну нову збірочку чудових поезій «Весняне цвітіння у нашому місті». Поетеса залюблена в природу рідного краю, повсякчас захоплюється її красотами, милується її щоденним перевтіленням. Неймовірні враження вилилися у поетичні рядочки.
У центрі міста, де фонтани,
Красуються в цвіту тюльпани
Червоні, жовті і лілові,
Білі, бордові і махрові.
Блідо-рожеві, як зізнання,
Гарячі, як само кохання.
І саме тут в вечірні ночі
Лунає сміх дзвінкий, дівочий.
Воркує голуб в ряснолисті.
Чарують кольори барвисті
Людей з далеких Еміратів,
Бо стали фотографувати…
|
 |
 |
Дуже полюбляє поетеса писати для маленьких поціновувачів художнього слова. Тому й видає «Абетку для маленьких» (2016). Адже абетка – одне із найперших навчальних джерел після казочок та дитячих віршиків.
Вірші наскрізь пронизані любов'ю до дітей та рідної землі. Через доступний зміст і форму діти знайомляться з довкіллям та суспільством. А завдяки казковим фольклорним мотивам, якими насичена абетка, розвивають логічне мислення та дитячу уяву.
У хатинці піввіконця,
Дуже мало в ньому сонця,
Там Ягуся проживає,
Та хатинка ніжки має.
|
|
