Вівторок, 21.11.2017, 14:38Вітаю Вас Гість | RSS
Бібліотека Хмельницької СЗШ І-ІІІ ступенів №15 імені Олександра Співачука
Меню сайту

 ...Дивною і ненатуральною здається
 людина, яка існує без книги.
Т.Г.Шевченко

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Із творів Дмитра Брилінського
Із творів Дмитра Брилінського
 

Із поетичної збірки «Україно моя, Україно!» (1998 рік)

Моя Україна – Червона калина

Велика, могутня слов'янська держава
Крокує в Європу, добро щоб знайти.
Вона хоче мати підтримку і славу.
Їй бог допоможе до щастя прийти.

Моя Україна – червона калина.
Немає у світі такої ніде.
Вона – наша Ненька любима, єдина.
Хай силу гартує, до задумів йде.

Їй доля всміхнеться, і Сонце пригріє,
Вкраїна багата духовно зросте.
Нас воля і пісня тримати зуміють.
І наше майбутнє лиш буде святе.

Нам бійки не треба. Ми хочемо миру.
В нас дружба у праці добром проросте.
Люблю я Вкраїну всім серцем і щиро.
Хай в сонячнім сяйві Вкраїна цвіте.

Радуйся

Радуйся, Ненько, що ти незалежна.
Йди світлим шляхом, мети досягай.
Ми тебе любимо широ, безмежно.
Вір в свої сили і мир зберігай.

Будь, Україно, щаслива навіки,
Пильність ніколи й ніде не втрачай.
Май, наша рідна, достатки великі,
Волю нікому свою не віддай.

Квітни і тішся, моя Україно,
Що дочекалася радісних днів.
Ти в нас, ріднесенька, в світі єдина.
Маєш достойних дочок й синів.

Мій рідний Хмельницький

Мій рідний Хмельницький піснями лунає,
У думах і мріях народних цвіте.
Я знаю і вірю: він біди здолає.
У нього є сила і мудрість на те.

Мій рідний Хмельницький – частина Вкраїни.
Йому в піднебессі щасливо сіять.
В нас воля і правда прийшли до родини.
А творчість і праця буяють, не сплять.

Мій рідний Хмельницький живе у змаганнях
За краще майбутнє, уміння, знання.
Він в дружбі великій успішний щодня.

Мова українська

Мова українська – то Шевченка слово,
Лесі Українки і Марка Вовчка.
Мова українська – це дарунок Бога,
І барвисте слово генія Франка.

Мова українська – це і степ широкий,
І сади зелені, і гаї, ліси.
Мова українська – океан глибокий
Мудрості народу, правди і краси.

Мова українська є духовна сила
Прадідів великих, дум, пісень ходьба,
Це борців безстрашних братськії могили,
За добро і волю мужня боротьба.

Мово українська, лийся над гаями,
Селами, містами, серце й душу грій.
Думами, словами, ніжними піснями
Неньку Україну прославлять умій.

Із поетичної збірки «Снопик» (1993 рік)

«З поетичної шухляди
дещо взято для громади»

Д. М. Брилінський

Поділля

У грайливім небі жайворон співає,
Тішить, звеселяє душеньку мою.
Сонячне Поділля,  вквітчаний розмаю,
Я тобі дарую всю любов свою.

Сходжено чимало у житті доріжок,
Бачено досхочу радісних обнов.
А до тебе, краю, є незмінна, свіжа
Чоловіча щира й вірная любов.

 

 

Лелеки

Ключами летять чорнобілі лелеки
На інші квартири в країни далекі.
Тужливо курличуть у синьому небі,
Бо в тузі прощальній є в цьому потреба.

Огорнуті сумом, в досаді, печалі
Летять у незнані, незвідані далі.
А що їх чекає в далекій дорозі?
І хто їх зустріне на іншім порозі?

Чи мовить хто слово прихильне, ласкаве,
Щоби розігнати дорожні печалі?
Надія не гасне. Весна лиш настане, –
Лелеки ключами повиснуть над нами.

   «Цікавинки коротенькі –
для вас, дітоньки гарненькі»

Учитель

До школи діти йдуть хутчій,
Щоб вчителя зустріти,
Бо він для них – як рідний, свій,
Він буде їх учити.

Його розмови – спів пташок,
Його слова – це квіти,
Букет змістовніших думок.
Їх вам дарує, діти.

Свою Вкраїну – дивосвіт
Учитель вчить любити.
У наших душах мужній зліт
Вкраїни буде жити!

Сестрички

Таня і Катруся –
Здружені сестрички.
Двійко цих дівчаток, –
Наче рукавички.

Трудно їм і важко
У розлуці бути.
Місця не знаходять.
Суму щоб позбутись.

Доля в них така вже:
Катя в дитсадочку,
Таня ж ледь не плаче
Вдома у куточку.

Слухає уважно,
Чи не йде сестричка,
Щоб скоріш побачить
Миле її личко.

І, хутчій обнявшись,
До роботи взятись –
Мультики дивитись,
Іграми займатись.

 Із збірки «Загадки»  (1996 рік)

Хто назве поста
Й маляра хутенько –
Мудрого пророка
України-неньки?

 

(Т. Г. Шевченко)

Всім відома поетеса –
Леся жіночку цю звати.
Вам, шановний наш читачу,
Треба прізвище вгадати.

 

(Л. Українка)

Драматург, поет, прозаїк,
Знаний в світі публіцист,
Кілька мов знав досконало,
Мав від Бога розум, хист.
Є вже відповідь яка?
Називайте ви…

(І. Франко)

Кращий з кращих новеліст.
Мудрість мав, великий хист.
Наша мила дітвора,
Називайте, любі, швидше
Новеліста-трударя.

(В. Стефаник)

 

Що потрібно нам всім читати,
Щоб про бога більше знати? 

(Біблія)

 

Мають різні береги.
В руслах повно є води.

(Річки)

Я побачив уві сні
Хатку пташину на стіні.
Хто скоріше відгадає,
Птах який цю хатку має?

(Ластівка)

Має очі величенькі,
Кігті в лапках чималенькі,
Вдень не бачить, не літає,
Заховавшись, спочиває.

(Сова)

Він людей щоденно будить,
На роботу підганяє,
І порядок в часі любить,
Сам спочинку він не має.

(Годинник-будильник)

І зелена, трішки чорна,
У воді, траві сидить,
Очі, рот великий має,
Ним, як може, так й кричить.

(Жаба)

І не в туфлях, не в чоботях
Ходить пішки по болоті,
Там для себе жаб шукає.
Хто вже птаха цього знає?

(Лелека)

 

Із рукописної збірки «Казки» (1998 рік)

 Пташенятко

     Рано-вранці в тихім лісі наодинці, в самоті плаче пташечка сіренька у маленькому гнізді. Сльозинки, як горошинки, котяться по дзьобику, пір'ячку, падають на гніздечко.
     Повз
 дерево з гніздом пролетіла інша пташка. Почула плач. Зупинилася. Сіла на гілочку.
     – 
Що, маленьке, жити важко? Може, скоїлась біда?
     – 
Їсти хочу, а матусі довго зранку ще нема. Я маленька і боюся, бо сиджу в гнізді сама!..
     – О
, не плач, моє серденько. Їсти зараз принесу. Тож чекай, а я швиденько!.. Витри з дзьобика сльозу.
     
Як сказалось, так і сталось. Через декілька хвилин пташка повернулася. Чого тільки не принесла! І різні мушки, черв'ячки, комашки. Повна сумка їжі. І якої! Свіжої, смачної! Пташка-незнайомка виявилася доброю, турботливою. Такою, що дуже любить маленьких діточок. Як своїх, так і чужих. Не залишить у біді. Допоможе, чим зможе. У неї принцип: усі діти свої.
     
Пташенятко наїлося, витерло дзьобик об гніздечко і сказало:
     – 
Ой спасибі, добра пташко, за  харчі, що їх знайшла. Щиро дякую за ласку, щоб щасливою була!
     
Пташки-друзі попрощались, й ми сплетемо вінець. Тож радіймо тим що сталось, і що казочці кінець. Без вагань той поможе іншому в біді, хто добру душу має,  є сіячем доброзичливості і гуманізму.

Вишенька

     Садків на Поділлі багато. Весь подільський багатий край тане у вишневих і яблуневих садках. Пишних, урожайних, родючих.
     
Довгі роки росла в садочку вишенька. Гарна, як дівчина-красуня. Плляста. А які смачні ягоди родила! Великі, червоні, соковиті. Самі просилися. Не встигнеш кинути кілька ягід в рот, як вони, обминаючи зуби, залітають у горло.
     
Недалеко від вишеньки росла яблунька-спасівка. Частенько розмовляли, ділилися садовими новинами. Раділи, всміхалися. Частували відвідувачів своїми плодами. Раптом, одного ранку, коли вже сонечко викотилося із-за обрію, освітило сад, проміння обігріло все, що було у ньому, яблунька почула тихенький плач вишеньки.
     – 
Що сталося, подруженько? Яке горе спіткало?
    
 – Болить мене тіло. Маю рани!...
     – 
Від чого б це? – бідкалася яблунька.
     – 
Вчора, перед заходом сонця, два хлопчики обламали кілька моїх гілок-рук з ягодами. Лінувалися рвати ягоди, наповнити ними жмені, кишені, може, й торбинки. Вибрали хибний шлях. Обламали гілки. З ран тече сік-кров. Я відчуваю біль. Чи витримаю?
     – 
Співчуваю тобі, дорога вишенько. А чим помогти не знаю. Прости хлопчикам. Може, вони покаяться, порозумнішають.
     – 
Коли б так! А що буде, коли сьогодні або завтра повторять злочин?
     – 
Вірю, вишенько: Бог відверне злочин!
     
Вишенька, наплакавшись, витерла листочками сльози, заспокоїлась. Зрадів, повеселішав сад. Добро переможе зло!
     
Діти, ви прислухалися до діалогу між вишенькою і яблунькою? Не робіть ніколи так, як зробили два хлопчики. Знайте: вишенька, груша, яблунька, слива, як й інші дерева, живі. Вони мають тіло, сік-кров, гілки-руки. Усі вони добродійники, наші годувальники. Їх треба садити, вирощувати, доглядати. Ніколи не підносьте на них руки.
     
Природа і людина – нерозлучні. Божі творіння. Сади, дерева в них – рай на землі. Ми в ньому є Адамами і Євами. Бережімо сад. Береженого сам Бог береже.
     
Два хлопчики! Залічіть рани на вишеньці! Вона чекає вас. Змийте із себе зло.
     
Діти! Не ламайте фруктових дерев. Уникайте гріха!
     
А що, як хлопчики вже дорослими стали? Нічого. Вчитимуть своїх дітей не робити зла нікому і нічому.

Книга – мати і її розділові знаки – діти

     Колись, у якомусь царстві зібралася книжкова духовна сім'я. Книга-мати і розділові знаки-діти розговорилися.
     – Матусенько рідненька, розкажіть, будьте добрі, і про себе і про нас.
     – 
З радістю, охотою! Слухайте уважно. Книга, тобто я, - джерело мудрості, найкоштовніших народних дум, творіння людського розуму. Книга – учитель, вихователь, порадник і наставник, помічник і добродійник. Вона водить людей у сиву давнину, знайомить з її героями, розбуджує уяву про майбутнє, підказує роль і місце у ньому людини.
     – 
Дякуємо, – залепетали діти. – Тепер будемо знати, чим, якою Ви є. А коли Ви народилися?
     – Давненько, мої любі. Мене, книгу, вперше почали вимовляти у 14 столітті переписувачі літописів. Про мене почули, полюбили, шанують й досі, хоч маю я близько шестисот літ.
     – Ого! – здивувалися діти. Ви ще ж молоді!
     
– Так! Книга стара і вічно молода. Бути б людям такими!
     – 
Може, скажете щось про нас?
     – 
Слухайте і, як мовиться, мотайте на вуса. Найстарішими серед вас є крапка і двокрапка. Вживається на сторінках книг, починаючи з 14 століття і до наших днів.
     – 
А я, кома?
     – 
Скажу і про тебе. Ти є молодшою від крапки майже на сто літ. Тебе почали вживати у 15 столітті. Вперше вжив кому венеціанський видавець-друкар Альд Мануцій. Він започаткував і вживання заголовків (назв книг). Видавець листки із назвами книг вивішував біля входу у книжкову крамницю. То чи не було це першою рекламою? Очевидно, так!
     
Послухайте, дорогі діточки, що сказав про книгу І. Я. Франко: «Книги – морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хто і труду мав досить, дивнії перли виносить».
     Діти, читаймо книги. З книжкою дружити – ніколи не тужити!

Категорія: Мої статті | Додав: Olena (16.10.2016) | Автор: Олена
Переглядів: 30 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Звіримо час?
Календар свят
Соціальні мережі
Вислови про книгу