|
Леся Українка
13(25).02.1871-19.07(01.08)1913 рр.
Косач-Квітка Лариса Петрівна – велика українська поетеса, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик та фольклорист. Дочка відомої письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, рідної сестри М. Драгоманова, який мав значний вплив на формування світогляду племінниці. Також велику роль у житті Лесі відіграв Климент Квітка, що у 1907 р. став її чоловіком.
Народилася Л. Українка у м. Новоград-Волинський. Її дитячі роки проходили у мальовничому куточку України – на Волині, спочатку в рідному місті, а потім з перервами в Луцьку і с. Колодяжне (тепер Ковельського району Волинської обл.). Бувала і на батьківщині матері та дядька – Гадячі на Полтавщині.
Улюбленими справами дівчинки були рукоділля й допомога бабусі під час випікання хліба. Рано проявилися здібності у Лесі й до навчання. Вже у чотири роки вона справно читала, а в п'ять – уміла писати. Через "Валуєвський" указ 1863 р. та "Емський" циркуляр навчати дитину читати і писати рідною мовою було складно, проте діти в родині Косачів навчалися саме українською мовою, так як мати, Олена Пчілка, започаткувала у власній сім'ї особливі культурні традиції.
У дев'ять років Леся написала свій перший вірш "Надія", що був навіяний арештом улюбленої тітки Олени, а згодом велике враження на неї справила поїздка до моря, після якої вона написала цикл віршів "Подорож до моря".
На десятому році життя дівчинка тяжко захворіла. Від переохолодження у неї розпочався туберкульоз кісток. Через хворобу навчалася вдома, у приватних вчителів. Щоденна боротьба з хворобою гартувала Лесину волю.
З 1882 р. хвороба почала стрімко розвиватися й життя Лесі повністю змінилось. Вона дедалі більше уваги почала приділяти опануванню іноземних мов – англійської, французької, німецької, італійської, польської, болгарської, грецької, латини й оволоділа ними досконало. Згодом здійснила чимало майстерних перекладів Г. Гейне, В. Гюго, Дж. Байрона, А. Міцкевича, Гомера та інших.
У дев'ятнадцять років написала для своєї молодшої сестри підручник "Стародавня історія східних народів" (виданий у 1918 р.). Незважаючи на хворобу, Л. Українка прагнула активної діяльності. Вона займалася культосвітньою роботою в Колодяжному. Буваючи в Києві, вона поринала у вир літературно-мистецького і громадського життя – лекції, гуртки тощо. Разом із братом заснували гурток "Літературна громадка".
Дебютувала в літературі як поет-лірик у 1884 р. в львівському журналі "Зоря", де під псевдонімом "Леся Українка" були опубліковані вірші "Конвалія" і "Сафо". За життя Л. Українки вийшли поетичні збірки "На крилах пісень" (1893 р.), "Думи і мрії" (1899 р.), "Відгуки" (1902 р.). Її поезія великої емоційної напруги, сповнена глибоких патріотичних почуттів до України.
Стан здоров'я змушував Лесю подовгу лікуватися, проте хвороба не відступала й після складних операцій вона вирушала відновлювати сили до Одеси, Ялти, Тифліса, Кутаїсі, за кордон – в Болгарію, Німеччину, Італію, Єгипет.
У 1897 р. в Ялті Леся зустріла білоруського журналіста Сергія Мержинського. Ця зустріч відразу ж спалахнула шаленим коханням – листи, короткі зустрічі… Здавалося, щастя нарешті знайшло молоду поетесу. Та у 1901 р. С. Мержинський помер від туберкульозу легень на руках Лесі. І протягом однієї ночі вона написала драматичну поему "Одержима".
Отак протягом однієї трагічної ночі і страшної ціни Леся Українка стала драматургом, де виявила себе найповніше, створивши понад 20 драм, звертаючись до образів і сюжетів, взятих із світової літератури, історії, міфології. Розглядала соціально-політичні та морально-етичні проблеми, які хвилювали тогочасне українське суспільство.
Суттєво модернізувала поетику української драми (загостреністю діалогу, багатопроблемністю, перенесенням наголосу із зовнішньої дії на внутрішню, умовністю і символічністю декорацій). Так, "Осіння казка", "Кассандра", "В катакомбах", "Три хвилини" та інші. Вершиною творчості поетеси є драма "Лісова пісня" (1911 р.), яка утверджує людську мрію, високі почуття, перемогу краси життя над бездуховністю. Останньою драматичною поемою стала "Оргія", завершена наприкінці березня 1913 р.
Активно друкувалася в періодиці ("Літературно-науковий вісник", "Нова громада", "Народ", "Дзвін", "Рідний край", "Киевская старина" та інших).
Творчість Лесі Українки настільки багатогранна і плідна, що іноді навіть не віриться, що прожила вона лише 42 роки. 1 серпня 1913 р. Леся Українка померла в Грузії у містечку Сурамі. Похована в Києві на Байковому кладовищі. Пам'ятники поетесі встановлено у Києві (1973 р., скульптор Г. Кальченко), Сурамі (1952 р., скульптор Т. Абакелія), Клівленді (США), Торонто і Саскатуні (Канада; обидва – скульптор М. Черешньовський).
Пов'язане життя Л. Українки і з нашим краєм. Вона гостювала у свого рідного дядька Григорія Косача у Полонному. Неодноразово проїжджала подільськими землями. Саме їй належить найяскравіший з усіх ліричних рядків, будь-коли присвячених Поділлю:
"Красо України, Подолля!
Розкинулась мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало" .
Пам'ять про Л. Українку живе й у сучасному Хмельницькому. У місті є вулиця, що носить ім'я славетної поетеси, на проспекті Миру біля інституту МАУП встановлено пам'ятник, а у Хмельницькому обласному літературному музеї їй присвячено окремий розділ в експозиції.
Вибрані твори:
|
