|
Ліна Василівна Костенко
(19.03.1930 р.)
 Безперечно, небуденним талантом володіє наша сучасниця. А надто коли йдеться про поета, який завжди живе і працює – всупереч: обставинам, зовнішнім імперативам, модам, трендам, ідеологіям.
Ліна Василівна Костенко – поетеса, культуролог, громадська діячка. Народилася в с. Ржищів (нині місто на Київщині) у сім'ї вчителів. Змалечку виховувалась у бабусі, а в 1936 р. разом з нею переїхала до батьків, які від 1931 р. проживали в Києві. Після закінчення середньої школи продовжила навчання у Київському педагогічному інституті, який невдовзі покинула за власним бажанням. У 1952-1956 рр. навчалася в Московському літературному інституті ім. Максима Горького.
Друкуватися почала в шістнадцятирічному віці. Видала українською мовою поетичні книжки "Проміння землі" (1957 р.), "Вітрила" (1958 р.), "Мандрівки серця" (1961 р.). Її твори одразу ж привернули увагу читачів, спраглих чесного і яскравого слова. Але так само вони привернули й увагу властей. Так, під час розпочатої з ініціативи М. Хрущова погромної ідеологічної кампанії, фальшиво названої "боротьбою з абстракціонізмом і формалізмом", Л. Костенко була звинувачена в "ідейній нечіткості". Її поезії, незважаючи на схвальні або й захопливі відгуки найавторитетніших майстрів слова (М. Бажана, Л. Первомайського та ін.), почали рідше друкувати, а потім для її творів настала багаторічна негласна, але жорстка заборона. Збірки "Зоряний інтеграл" та "Княжа гора" були зняті з видавництва. Наступна її книжка – "Над берегами вічної ріки" – з'явилась тільки у 1977 р. Згодом з'явились "Маруся Чурай" (1979 р.), "Неповторність" (1980 р.), "Сад нетанучих скульптур" (1987 р.), "Вибране" (1989 р.), а також збірка віршів для дітей "Бузиновий цар" (1987 р.). Працювала також і в галузі кінодраматургії.
За історичний роман у віршах "Маруся Чурай" і книжку поезій "Неповторність" Ліна Костенко стала Лауреатом Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987 р.). Лауреат міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів (1990 р.), премії ім. Ф. Петрарки за книжку поезій у перекладі італійською мовою "Інкрустації" (1994 р.). Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000 р.). Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992 р.) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000 р.), відзнакою "Золотий письменник України" (2012 р.). Відмовилась від звання Героя України.
Почесний професор Національного університету "Києво-Могилянська академія", почесний доктор Львівського та Чернівецького національних університетів.
Твори Ліни Костенко перекладалися багатьма мовами народів СРСР і зарубіжних країн. Російською мовою видана книжка "Лучи земли" (1960 р.), сербо-хорватською – "Скіфська баба" (1981 р.), чеською – "Над берегами вічної ріки" (1987 р.).
Одна з головних тем віршів Л. Костенко – це роздум про час і вічність, про невмируще в людській душі, непроминущі цінності життя. По-філософськи осмислює поетеса й історичні постаті, звертаючи увагу на приховані від поверхневого погляду моменти в поведінці, у вчинках, розставляючи нетипові акценти в тій чи іншій історичній події. Та про що б не писала Ліна Василівна, завжди в епіцентрі її художніх роздумів перебуває людина – як найвища цінність.
Художнику, ти – пілігрим:
Йдеш по святих місцях людського духу.
Ліна Костенко
Ліна Костенко – дуже рідкісний гість як на радіо, так і на телебаченні. Журналісти твердять, що вона не любить давати інтерв'ю, некомунікабельна, неговірка, гостра. Ліна Василівна і не спростовує такої думки, так воно, певно, і є. Можна вважати подією невелику документальну телепередачу Павла Богдана про Ліну Костенко та експедицію, в якій вона бере участь із 1991 р. Слава її не цікавить. Письменницю так і не привабила ніяка кар'єра: ні в Спілці письменників України, ні політична. А відтоді, як сталася аварія на Чорнобильській АЕС, Л. Костенко багато часу віддає збереженню спадщини Чорнобильщини, постійно порушує гострі побутові проблеми "зони".
Звичайно, пізнання творчості кожного великого поета потребує серйозної інтелектуальної напруги. Стосується це і Ліни Костенко. Адже, незважаючи на класичну простоту її поетичного вираження, необхідна напружена робота розуму і серця, щоб піднятися до її думки і почуття. Та хай її творчість слугує нам орієнтиром у житті й буде джерелом духовності.
|
