Четвер, 28.03.2024, 23:51Вітаю Вас Гість | RSS
МЕДІАСВІТ
Хмельницького ліцею №15
 імені О. Співачука
Меню сайту




Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Лисайчук Марія Олексіївна
Лисайчук Марія Олексіївна
 

Лисайчук
Марія Олексіївна

Лисайчук Марія Олексіївна народилася 2 січня 1951 року в селі Нова Гута Новоушицького району, що на Хмельниччині, в сім'ї службовця. Поезію почала писати ще в школі. Це прекрасне мистецтво їй привив батько, який теж захоплювався складанням віршів. Дівчина з дитинства була невиправним романтиком, такою залишилася і до сьогодні. Спочатку писала у стінгазету, а навчаючись на електрофізичному факультеті Львівського Політехнічного інституту за фахом інженер електронної техніки, займалася в літературному гуртку. Коли ж вийшла заміж та народила двох синів, стала складати колискові та вірші для дітей. У творчому становленні поетеси неабияку роль зіграла зустріч з Раїсою Філатовою та Володимиром Косаковичем.

До 1977 року М. Лисайчук проживала у м. Вінниці і працювала на радіоламповому заводі. З 1977 року живе у м. Хмельницькому і працює на підприємстві «Пригма-Прес» інженером-конструктором.

Марія Олексіївна – двомовна поетеса, автор семи книг ліричних поезій («Времени клубок»(2002),«Зазеркалье, или Сказки для взрослых» (2002), «Ищу гармонию во всём» (2003), «Аквамариновый апрель» (2004), «На миттєвому острові» (2005), «До сходу сонця, до причини» (2008), «Ветер времени» (2009) та двох дитячих книг («Чепурасики-викрутасики» (2011), «Пригоди домовика» (2013). На її тексти написано низку пісень та романсів. Друкується в місцевих, обласних, всеукраїнських збірниках та наукових журналах (літературних альманахах: «Творче Поділля. Ювілей» (2003), «Антологія сучасної лірики та новелістики України» (2003-2008), збірнику «Плоскирів, Проскурів, Хмельницький» (2006), «Заповідаєм вам любов» (2011), «Літературне мереживо подолянок» (2013). Як автор, з 2003 року плідно співпрацює з міжнародним журналом «Склянка часу (Zeitglas)». У журналі з такою ж назвою, що видається німецькою мовою у місті Каневі, у 2005 році вийшла стаття Марка Богословського, у якій, зокрема, зазначається, що поезія Марії Лисайчук варта неабиякої уваги. Отже, слово подолянки і про неї лунає і в міжрегіональних, і в міжнародних літературних альманахах.

Марія Олексіївна є співголовою Хмельницької міської літературної спілки «Поділля», яке видає власну газету «Літературна громада». Її поетична творчість стала основою наукових здобутків вихованки МАН Косюк Оксани. За роботу «Естетичне виховання молоді у творчості М. Лисайчук» вона отримала II місце на Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН. У 2010 році Марія Олексіївна стала лауреатом фестивалю «Розкуття».

Завдячуючи своїй невичерпній енергії, поетеса не зупиняється на досягнутому, а творить чудові оригінальні вірші і робить велику громадську роботу в спілці «Поділля». Ми маємо щастя втішатися кожним поривом описаних почуттів. Адже тут і вічна тема кохання, і тривога, і біль, і родинні почуття, які понад усе матеріальне. Її поезія – це квітучий сад інтимної жіночої лірики, у якому можна розгледіти тонку душу, чарівний і світлий внутрішній світ, це злагоджений діалог душі і тіла. Марія Олексіївна – співець кохання, віртуоз-пейзажист, яку одухотворяє красота рідної природи; поетеса-лірик високого лету, яка сміливо крокує у велику літературу.

Збірка «Ищу гармонию во всём» (2003) – літературне видання наповнене любов'ю у всіх її проявах і вміщає поезії російською мовою. Це квітучий розмай інтимної жіночої лірики. Тут бурлять думки філософського характеру. Відчувається безмежне бажання поетеси злитися з природою в єдине ціле. В яскравих фарбах змальовано все довкола, зокрема, і ночі.

Эта лунная ночь прогоняет мой сон,
А за зимним окном затаённая сказка.
И в ночной тишине слышу времени стон –
В предрассветной тиши время сбросило
                                                            маску.
 

Радіє Марія Олексіївна приходу весни, пробудженню природи від сну. У неї душа наповнюється неймовірною радістю.

Сброшу я зимы оцепененье
И закрашу серебро волос.
Пусть весны неистовой цветенье
Унесёт в страну волшебных грёз.

А родзинкою збірки є легенда «Бабье лето». Поетеса не оминула цей жанр літератури і зробила свій внесок у фольклорну скарбницю.

«Времени клубок» (2002) – саме так називається збірка, присвячена світлій пам'яті батька – Дерезюка Олексія Матвійовича. Вона будить у душах найтепліші почуття, адже усі вірші пройняті духом життєлюбності.

Я пьяна вином с названьем «жизнь»,
Оттого шаги мои несмелы.
Говорю себе не раз: «Держись»,
Обойдя привычные пределы.

От того вина земля красна,
И хоть время мои косы белит,
Всё ж цветёт в моей душе весна,
Лепестки свои под ноги стелит.

И приходит в душу благодать.
Ведь для счастья нужно так немного:
Быть любимой, годы не считать,
И, конечно, помнить милость Бога.

Поетеса з ніжною, чистою та сильною душею пристрасно закохана у життя з усіма його радощами, сумнівами та печалями.

Мінливість осіннього настрою ми можемо спостерігати у віршах «Пасмурность осенней непогоды», «Букеты осени», «Сказка осени», «Осенние дожди». Від суму до радості у них один незначний крок. Тут лірика природи відбиває вічну течію життя, непідвладну людині. Природа мудра і справедлива. Поетеса схиляє голову перед цим дивом життя, яке в її ліриці прекрасне у будь-яких проявах.

Соберу осенних листьев я букеты,
Принесу себе в квартиру лучик света,
А, когда заплачет дождик за окошком,
Золотые блики выну из лукошка. 

Збірка «Зазеркалье, или сказки для взрослых»(2002) складається з п'яти розділів. Розкута та емоційна поезія, наскрізні світлі поетичні образи, без сумніву, знайдуть шлях до серця навіть примхливого читача. Любовна лірика поетеси напрочуд багата й різноманітна, вона вбачається у всьому, адже любов – це природний стан душі кожної людини.

Любовь – это сердце, полное света,
Песок раскалённого жаркого лета.
Любовь – это сердце, полное горя,
Холод внезапно штормящего моря

Любовь – чистота, ореол обаянья,
Улыбка, надежда, радость свиданья.
Любовь – это горечь, просто отрава,
К обыденной жизни хмельная приправа. 

Марія Олексіївна засуджує людей з мілкою душею, що «тримають камінь за пазухою»:

Если кто-то играет на чувствах души,
Может в сердце проникнуть он музыкой звука,
Может просто войти без привычного стука,
Своей мелочной сути припрятав гроши.

Скільки гарних, пронизливих слів сказано про жінок, скільки пісень переспівано, щоразу вони торкають ніжну жіночу душу, та все ж таки бувають і такі, що засмучують, а іноді і вкрай пригнічують:

О жінко, слів про тебе сказано чимало.
Бувало, ті слова тебе вбивали,
Бувало, зорі з неба діставали,
Трояндами шляхи твої встеляли.

О жінко, ти сама – мов зірка світанкова.
Відроджуєшся ти в печалях знову,
Чарівна, щира, горда, незбагненна.
Ти – джерело високого натхнення.

Сила життя загадкова та надзвичайно велика, таємниці якого незвідані. Його поетеса порівнює з напоєм, який може згубити або ж зцілити, зламати або ж загартувати.

…То возрождает нас из пепла,
То поднимает снова ввысь –
Видать, чтобы душа окрепла,
Ведь тот напиток – сама жизнь.

«На миттєвому острові» – перша книга майстрині художнього слова, написана повністю українською мовою – мовою її серця. Тут багато свіжих думок, які свідчать про обдарованість поетеси. Її інтимна лірика та пейзажні замальовки – це, за словами М. Кульбовського, словесні «картини настрою».

У найпершому вірші збірки йдеться, про велич української мови, духовності, рідної землі. Нескорена ненька-Україна нарешті звільнилася від кайданів неволі й встала з колін, і гордо, випроставшись на увесь зріст, стала втілювати у життя виплекані у неволі мрії.

У чому твоя сила, Україно?
Може, у чарівності жінок?
Чи в ранковім співі солов'їнім?
Що ж спліта духовності вінок?

Поетеса дає запитання і сама ж щиросердно відповідає на них.

Ти піснями душу зігрівала,
Гартувала мукою синів.
Ти меча сама не підіймала.
Ти не йшла ніколи й на уклін.

Та не тільки в цьому тая сила,
А в душі нескореній твоїй,
Що, страждальна, не зламала крила
Виплеканих у неволі мрій.

Чимало наступних віршів поетеси присвячено політичним проблемам, та вона не живе лише самою боротьбою у своїх душевних виспівах, а мріє, як і кожна людина, про велике та незрадливе кохання, про гарного друга свого життя. У своїх мріях вона створила навіть свій ідеал кохання і коханого і летить за ним, неначе пташка.

За покликом любові
Лечу в світи безмежні,
Та лиш один на долю
Приходить в сни бентежні.

Йдучи до сердець своїх читачів у сяйві добра і тепла душі своєї, М. Лисайчук не зраджує народних традицій, несе гарний настрій. Її висока культура мови, художня барвистість, образність, розмаїття стильових прийомів полонить душу кожного читача. І яка б не була пора чи погода за вікном, та від її поезії стає тепло та радісно на душі.

Залений смуток за вікном –
                   Туман весняний.
Це почуттів хмільне вино
                   Відпила рано.
Знов навесні згорає сум
                   В квітках кульбаби,
І перший гуркотливий грім
                   Знов серце вабить.
А навесні, а навесні
                   Все молодіє.
І навіть нерозталий сніг
                   Весні радіє.

У збірці оспівано все прекрасне – весна, кохання, життя…

Збірочка «До сходу сонця, до причини» (2008)«зібрана по краплинах з туманів та дощів, з ранкової роси та чистоти веселки, вирощена, виплекана, а місцями вистраждана». Ліричні героїні поетеси бувають радісними і сумними, їх настрої такі ж трепетно-мінливі, як і сама природа у різні пори року.

Святкую осінь, поки ще дощі
Не вмили коси золотавим вербам.
Відчути цей передзимовий щем –
Душі моєї внутрішня потреба.

Багато віршів Марії Лисайчук, щирої патріотки рідного краю, зазвучали у піснях репертуару подільського барда Леоніда Мазура. І один із них з цієї збірки – «Маленький мій Париж» – поет-пісняр майстерно виконує під супровід гітари. У ньому авторка розкриває красу та неповторність маленького міста Проскурова, яке для неї є найкращим та найріднішим.

 

Я тут живу, маленький мій Париж!
Твоїх будинків, вулиць образ милий
Міняється, немов легенький бриз
Замріяно несе до хвилі хвилю.
Тут кришталева юності сльоза
Всі фарби світу веселково вбрала.
І поцілунку першого гроза
Весну кохання світлом наповняла.
В твоїх концертних залах захват мій
Вирує в унісон класичним творам
І будить найтаємніші із мрій,
Вертає в юності крилату пору.
Я тут живу. Я пам'яттю жива.
Тут кожна вулиця мені знайома.
Життя дорогу я ще не пройшла,
О, мій Хмельницький, я – не гість!
                                      Я вдома!

Не менш яскраво і з любов'ю написано наступний вірш «Бал на Проскурівській» на честь частинки міста Хмельницького – його центральної вулиці.

Проскурівська в серпанку ліхтарів
Шепоче вітер їй зимову казку.
Ліловий присмерк вулицю укрив
І одягає перехожих в маски…

Ще мить – і розпочнеться справжній бал.
В коштовні кришталі дерева вбрані.
Ця вулиця – немов прекрасний зал.
Танцюють вальс замріяні каштани.

Життя – предивна річ. Воно вічне, безкінечне і має безліч проявів. Кожна людина бачить лише деякі з них, тобто сприймає життя по-своєму. Через вірші Марії Лисайчук до нас промовляє вічність і велика, невичерпна і життєдайна любов до України, до її народу, до природи.

Люблю оцей предивний світ,
Його незвідані картини.
В квітучих весен білий цвіт
Закохана без меж донині.

«Чепурасики-викрутасики» (2011) – це незвичайна книжечка-розмальовка для діток, в якій можна не тільки прочитати цікаві та легкі для сприйняття віршики, які навчають азів навколишнього світу, розмалювати картинки, але й домалювати персонажів, яких не вистачає. А персонажі (художник – Марія Крамар) настільки чудові, що так і хочеться взяти пензлик та розфарбувати. Простору для польоту фантазії малечі тут аж занадто.

«Чепурненькі віршики» Марія Олексіївна присвятила своїм любим онукам: Настусі, Нікіті, Даринці, хлопчику Іванку (сину художниці) та усім маленьким читайликам.

Ховрахи будують дім,
Прибудують млин за ним.
Будуть їсти в зимну днину
Білий хліб зі свого млину.

***

Жабка у садку ховалась,
Квіточками милувалась,
Потім в дзеркальце гляділа,
Чи така ж, як квітка, мила?

***

Зайчик – справжній гризунець,
Зайчик – вправний молодець.
В полі визбирав капусту
І тепер у полі пусто.

Дитинство – чудова країна добрих див, які криються.

«Пригоди домовика» (2013) – так звана книжечка віршованих правил безпеки для дітей, написана за російською казкою Ірини Гуріної «Домовёнок». У літературно-художньому виданні йдеться про небезпеки, які можуть підстерігати діток на кожному кроці. Авторка сподівається, що, дізнавшись про пригоди неслуха-домовика, дітки ніколи не потраплять в подібні ситуації.

Неперевершено цікаві пригоди домовика захоплюють з першого рядочка. Читач потрапляє в чарівний і таємничий світ дитинства, у якому існує безліч різноманітних небезпек, але за правилами так важко жити. 

Розповім вам, любі дітки,
Про пригоди і про збитки
Домового-непосиди,
Про його маленькі біди.

Бо хоч мав великі вуха,
Нікогісінько не слухав,
Ліз до кожної шпаринки,
Без пригод – ані хвилинки… 

 

Та домовик все ж таки подолав важкий шлях від бешкетника до слухняного і тепер, коли йому сумно, то найкращими його друзями є книжки.

Домовик тепер слухняний!
Можеш стати й ти таким!
А якщо вже сумно стане,
То сідає за книжки.

Категорія: Мої статті | Додав: Olena (18.10.2016)
Переглядів: 357 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Календар свят
Соціальні мережі
Вислови про книгу