П`ятниця, 14.12.2018, 12:05Вітаю Вас Гість | RSS
Медіатека Хмельницького ліцею №15 імені Олександра Співачука
Меню сайту

 ...Дивною і ненатуральною здається
 людина, яка існує без книги.
Т.Г.Шевченко

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Магера Микола Никанорович
Магера Микола Никанорович
 


Я переконаний, що така нічим не скута правда, щира сповідь про національну долю, натхненна вірою у щасливе майбуття України, вкрай потрібна сьогоднішній українській дитині.

Микола Жулинський

Микола Никанорович Магера народився 1 вересня 1922 року у селі Могилівці (тепер воно у складі міста Дунаївців) на Хмельниччині у селянській родині. Він був другою дитиною у сім'ї, що налічувала дев'ять діток. У вісім років (1930 р.) пішов у перший клас до місцевої неповної середньої школи. Закінчивши сім класів, вступив до Бердичівського педагогічного технікуму, та батьки не мали матеріальної змоги вчити сина. Тому хлопчина повертається до школи  в  Могилівцях  і  згодом закінчує її уже як Дунаєвецьку  середню  школу  №4.  Випускний      вечір   відбувся   у   неділю   22   червня   1941 р. Наступного дня Миколу покликали до армії, на фронт. Був поранений і контужений, нагороджений медалями та двома орденами.

Магера
Микола Никанорович

Після демобілізації вчився на українському відділі Київського університету імені Т.Г. Шевченка, який успішно закінчив у 1951 р. Відмовившись від призначення у видавництво Академії наук, де ще студентом працював коректором і літредактором, їде на рідне Поділля на вчительську роботу. У 1951-1956 роках працює вчителем української мови і літератури Віньковецької середньої школи, потім – вчителем і директором Віньковецької середньої школи робітничої молоді. У 1956 році Миколу Никаноровича переводять методистом української мови у Хмельницький обласний інститут удосконалення учителів. Згодом він працює інспектором шкіл Хмельницького обласного відділу освіти, звідки у 1967 році переходить викладати у Хмельницьке педагогічне училище.

Педагогічній роботі Микола Никанорович віддав понад тридцять років. Він був співавтором програм з української мови і методики викладання української мови та державних екзаменів з цих предметів, за якими багато літ працювали педагогічні училища України. Міністерство освіти неодноразово нагороджувало М.Н. Магеру.

У 1983 році його прийняли у Спілку письменників України, і він повністю віддається творчості.

М.Н. Магера як громадський діяч 27 років очолював секцію літератури і мистецтва обласного товариства «Знання». Він же стояв біля колиски обласної організації товариства «Просвіта», багато років очолював секцію викладачів-словесників середніх спеціальних закладів Хмельниччини. У співавторстві з Оленою Блик створив «Програму з української мови та методики викладання української мови» для педучилищ України (1980).

Лауреат обласної премії імені Т.Г. Шевченка та міської – імені Богдана Хмельницького. Мав урядові нагороди, був обраний почесним громадянином міста Дунаївців.

Помер 12 червня 2008 року.

Писати Микола Никанорович почав ще у шкільні роки. У 9-10 класах створив кілька одноактівок та п'єсу на чотири дії і шість картин. Звичайно, то були учнівські вправи. До поетичного змужніння Магеру привела Друга світова. У 1942-1945 роках написав багато віршів, у яких кликав до боротьби з фашизмом, засуджував братовбивчі війни. Тодішні поезії,  казки  зібрані  у  збірки  «Я хочу жити» (1990 р.) і «Привіт тобі, сонце!» (1995 р.). Обидві книжки починаються віршем «Якби я громовержцем був» (5.06.1943 р.):

Якби я громовержцем був
І силу блискавиці мав,
Спалив би ворога вогнем,
Хребет його страшний зламав.

Окупаційні вірші – то згусток болю за поневолену, поруйновану, понищену рідну землю, то картини зруйнованих міст і сіл, осиротілих матерів і цілих родин, то картини знущання фашистів над гідністю людей, відправки юнаків, дівчат і їхніх батьків у рабство до фашистської Німеччини. Двадцятирічний юнак із слізьми на очах вигукує:

Я хочу жити не рабом,
А вільним, як людина!
Не буду німцеві волом,
Хоч лишусь, як билина!

У 1971 році у видавництві «Каменяр» (Львів) виходить перша збірка новел та оповідань «Мати». У ній вміщено всього 17 творів. 

Критика схвально відгукнулася на збірку. Особливо виділяли такі твори, як: «Вареники», «Чужинець», «Син кличе», «Журавлі летять», «Жорна», «Жаринка», «Лист до матері». Цю книжку письменник присвятив найріднішій людині – матері Марії Миколаївні.

У київському видавництві «Веселка» в 1973 році виходить друком дитяча книжечка «Журавка». Особливо сподобалося юним читачам однойменне оповідання, у якому розповідається, як хлопчик Олесь виростив журавля. Пізніше, на прохання дітей, Микола Никанорович написав продовження – і вийшла цікава повість «Друзі», яку видавництво «Веселка» видрукувало окремою книжкою.

Всі твори Миколи Магери для дітей – «Чубчик», «Юрасик», «Добра дівчинка», «Хлопчаки», «Батіжок» та інші – несуть велике виховне навантаження, письменник закликає юних читачів палко любити рідну Україну, її солов'їну мову, неповторну пісню і думу, народні казки і легенди, шанувати своїх батьків і старших, берегти природу – ліси, квіти, річки і озера, ставки і джерела, птахів і звірів. Все це повчальні (іноді й філософські) твори, які психологічно впливають на виховання юного читача.

Наприклад, у невеличкій повісті для дошкільнят «Юрасик» розповідається про п'ятирічного бабусиного помічника. Він допомагає старенькій доглядати курей, дбає про кролів, поливає квіти. А на тему збереження рідної природи написана повість «Батіжок». Читач уважно стежить за тим, як діти чистять захаращену дорослими  річечку від різного сміття, як при цьому гартуються характери школярів. 

Письменник розглядає природу як інструмент виховання дітей, від спілкування з якою, наче по струні, входить у серце дитини любов до всього живого. Адресовано твір не тільки дітям, а їхнім батькам.

Є в Миколи Магери і оповідання для старших учнів («Знахідка», «Подарунок  мамі», «Покарання», «З першої зарплати»). Вони навчають бути чесними, працьовитими, дбати про старших. Хіба не схильовує читача Юрко («Знахідка»), який знайшов гаманець з грішми і переживає, бо не знає, що з ним робити?

Микола Никанорович – майстер дитячої казки. Окремо слід зупинитися на такій, як «Казка про Хоробрих з Найхоробріших». Твір написаний ще у 1942 році і своїм вістрям спрямований проти німецько-фашистських окупантів, а згодом він став зброєю проти всіх тих, хто намагався зрусифікувати український народ.

У казці розповідається про один волелюбний, чесний і добрий народ. Тут на високій священній Горі росло невмируще чудо-дерево Мова, що було життям народу. Як тільки у сім'ї народжувалася дитина, батьки зривали з чудо-дерева Мови листочок і прикладали до уст немовляти. Та ось злі сусіди завоювали землю народу, але не міг цар Нелюд зламати волелюбних, адже незнищеною залишалась Мова. Довелося ворогам понасаджувати всюди саджанців зі свого древа Мови. Тільки тоді, коли наплодилося зрадників і перевертнів, що взялися розмовляти і співати пісень чужою мовою, почало  гинути священне дерево волелюбного народу. Закінчується казка тим, що правда все ж таки перемогла кривду.

У  1989 році  окремим  виданням  вийшла  повість  «Кам'янецькими стежками»  про  перебування  Т.Г. Шевченка у Кам'янці-Подільському восени 1846 року. У ній поряд з історичними особами Тараса Шевченка й Петра Чуйкевича, який знався з Кобзарем ще за часів свого навчання в Київському національному університеті, М. Магери створює образи Грицька, Одарки, Петра, Сидора Івановича. Опосередковано змальовано образ Устима Кармалюка, навкруги імені якого веде бесіди із подолянами Т. Шевченко. Народний месник Кармалюк зацікавив Тараса Григоровича, адже тоді минуло лише одинадцять років з часу загибелі першого. Прямолінійним, трохи мітинговим постає зі сторінок повісті Тарас. Відчутна тенденція автора показати Шевченка передусім як борця, непримеренного ворога самодержавно-кріпосницького ладу. Крім того, повість буквально насичена  чудовими подільськими пейзажами, а мова характерна для того часу.

У 1991 році вийшла збірка «Зелені паляниці». До неї зібрано невеликі твори для дошкільнят, ряд оповідань та новел для школярів різного віку, казки та повість «З давніх літ». Всі новели – це жива історія того покоління, в якому народився, жив і виховувався письменник. У 1995 році окремою книжкою вийшла повість «З давніх літ», до неї увійшло понад тридцять новел.

Переважна більшість цих творів, як підкреслює письменник, має автобіографічний характер. Правда, автор іноді змінює прізвища та імена людей, про яких розповідається у тій чи іншій новелі. Кожна з них може існувати самостійно, як завершений твір, а всі вони об'єднані ліричним героєм, селянським хлопцем, що нагадує самого письменника. Так, у новелі «Моє коріння» розповідається про батьків Миколи Магери, тут майже немає авторських домислів; у новелі «Мати Божа» – страшна картина варварського руйнування православного храму, у новелі «Діда спродують» – розкуркулювання заможних селян-господарів, у «Бевці» – вимирання дорослих і дітей у 1932-1933 роках в Україні.

Вражають авторські свідчення про голодомор, побачений очима підлітка, сприйнятий свідомістю голодної дитини. А хіба забудеш, прочитавши твір, оте святе нетерпіння, з яким малі чекають, щоб дозріли колоски? Рідна ненька простягає, нарешті, такий омріяний, жаданий окрайчик зеленої паляниці. Активно, гостро звучать ці твори, збуджують до самостійного пізнання істини.

Ще тоді Олесь Гончар, після прочитання цієї збірки, наголосив на тому, що твори Миколи Магери варто було б включати до шкільних читанок. Тому й не дивно, що великою популярністю серед малечі користується «Читаночка» (1995), до якої увійшли кращі твори хмельницького письменника.

В останні роки Микола Никанорович порадував читачів-дітей, їхніх батьків та вчителів ще кількома книжками: „Мій Т. Шевченко” (2002) (вміщено поезії та повісті про Тараса Григоровича, найоб'ємнішим у ній є твір «Кам'янецькими стежками» ), „Їх щастя попереду” (2003), збірка віршів „Моє воскресіння” (2003).

Збірку оповідань „Безсмертний корінь” (2003) автор присвятив рідному краю, 600-річчю заснування міста Дунаївці.

У 2005 році вийшла з друку ще одна книжка „Дві повісті”, до якої увійшли раніше друковані „З давніх літ” та „Пастушки”. 

А от казка „Квітка папороті” (2006) спонукає юних до глибоких роздумів про сутність буття, незвичайне і трагічне в історії нашого народу.

Кожен рядок цієї чуйної, чесної, щирої людини наче промовляє: зростайте добрими, любіть кожну травинку, любіть свій рідний край – зростайте справжніми людьми.

В основу творів Миколи Магери лягли його життєві спостереження, багатющий півсотлітній досвід педагогічної просвітницької діяльності. Тепер ці збірки наше надбання, безцінна як хмельницька, так і всеукраїнська спадщина.

Категорія: Мої статті | Додав: Olena (18.10.2016)
Переглядів: 414 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Звіримо час?
Календар свят
Соціальні мережі
Вислови про книгу