|
Михайло Петрович Старицький
(14.12.1840-27.04.1904 рр.)
 Видатний український письменник, перекладач, видавець, театральний і громадський діяч. Народився у с. Кліщинцях Золотонівського повіту на Полтавщині (тепер Черкаська область) у дрібній поміщицькій родині. Дитячі роки пройшли на чарівній природі, у спілкуванні з простими людьми. Проте хлопчик рано осиротів.
Батько помер, коли Михайлові минув лише п'ятий рік. Мати ж походила із славнозвісної родини Лисенків, тому після її смерті, з дванадцятирічного віку, юнак виховувався у дядька – Віталія Лисенка – батька знаменитого композитора. Пізніше з цієї сім'ї Михайло Петрович обрав собі дружину Софію Віталіївну, а з Миколою Віталійовичем на довгі роки з'єднала його спільна праця на ниві української національної культури.
Лисенків знали як людей освічених, гуманних, обдарованих. У їхньому маєтку була велика бібліотека. Тому початкову освіту Михайло здобував удома, за допомогою свого діда – людини прогресивних поглядів. Він багато читав, освоюючи твори української, російської і зарубіжної класики. У 1851 р. хлопця віддали до Полтавської гімназії, яка була тоді одним із кращих середніх учбових закладів в Україні. Закінчивши у 1858 р. навчання у Полтавській гімназії, вступив разом із двоюрідним братом М. Лисенком до Харківського університету, а у 1860 р. перейшов до Київського університету. Навчався спочатку на фізико-математичному, а згодом – на юридичному факультеті, який закінчив у 1865 р. У 1868 р. письменник придбав невеликий маєток у селі Карпівці на Поділлі й переїхав туди з родиною. Та вже у 1871 р. повернувся до Києва і цілком віддався літературній та культурно-громадській діяльності. Працював у Київському історичному архіві, Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. Був одним із найактивніших діячів київської Громади.
Непересічний багатогранний талант Михайла Петровича найповнішою мірою виявився у театральній діяльності. Разом із М. Лисенком організував Товариство українських сценічних акторів, силами якого було поставлено чимало українських п'єс, опер і оперет. У 1883 р. очолив першу українську професійну трупу, режисером якої був М. Кропивницький та до складу якої входили такі талановиті актори як М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий та інші. Щоб матеріально підтримати театр, продав власний маєток у с. Карпівці. У 1886-87 рр. трупа М. Старицького провела тріумфальні гастролі у Москві й Петербурзі, а згодом виступала у Варшаві, Мінську, Вільно, Астрахані, Тифлісі та інших містах. Мандруючи зі своїм театром Україною, Росією та за кордоном, М. Старицький підносив значення театру в громадському житті, знаходив щирих прихильників у колі передової інтелігенції. Про широку популярність М. Старицького далеко за межами України свідчили відгуки з нагоди тридцятиріччя його літературної і театральної діяльності та призначення Російською Академією наук персональної пенсії "За літературні праці рідною мовою".
В 1893 р. у зв'язку з погіршенням здоров'я Михайло Петрович залишив театр і цілком присвятив себе літературній роботі. Але театральне життя весь час хвилювало його. М. Старицький був одним із організаторів Всеросійського театрального товариства, яке у 1897 р. скликало Перший Всеросійський з'їзд діячів сцени. Поява на трибуні М. Старицького викликала овацію, що довго не вщухала і не давала йому говорити.
Драматургічна творчість письменника безпосередньо пов'язана з діяльністю театру, для якого він обробив та інсценізував відомі твори багатьох письменників, вибираючи з їхнього доробку ті, які пропагували прогресивні ідеї й були пов'язані з життям українського народу. Так, він написав низку п'єс за сюжетами: І. Крашевського "Хома за селом" ("Циганка Аза"), М. Гоголя ("Різдвяна ніч", "Сорочинська ярмарка", "Тарас Бульба"), І. Нечуя-Левицького «На Кожум'яках» (у М. Старицького – «За двома зайцями»); Панаса Мирного та інших.
Незважаючи на цензурні заборони історичної тематики в українській драматургії, М. Старицький створив цикл яскравих історичних драм: "Богдан Хмельницький", "Маруся Богуславка", "Осада Дубна" та інші.
Михайло Петрович до останніх днів свого життя плекав ідеї розвитку демократичної національної культури, сприяв піднесенню її на світовий рівень.
Прозова спадщина письменника складає 70 оповідань, повістей і романів. Більшість із них написані на історичні сюжети. Заслуговує на увагу й поетична творчість М. Старицького. Деякі з його віршів стали народними піснями, найвідоміша серед них "Ніч яка, Господи, місячна, зоряна…"
Помер М. Старицький 24 квітня 1904 р. і похований у Києві на Байковому кладовищі.
У 2011 р. його іменем названо обласний музично-драматичний театр у м. Хмельницькому.
Вибрані твори:
|
