Каталог статей

Міхалевський
Віталій Цезарійович

Збірка «Я жду весну» вийшла у світ у 41-шу річницю автора, тому і вміщено у ній 41 вірш. Має три тематичні розділи: «Твір на вільну тему», «Запрошення», «Капелька света» (останній – російською мовою).

Якої весни чекає поет? Це весна відродження, якій уже ніщо не стане на заваді. Він чекає її не тільки для себе, чекає для всіх, для всієї України. Недаремно ж збірка відкривається візуальним віршем у вигляді тризуба, де логічно вмонтований рядок із гімну України: «Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля».

Тонкий лірик сповнює свого ліричного героя, який часом є поетом,  легкою настроєвою мінливістю, єднає його з природою: то зі свіжою весною, то з тихим і забутим листопадом (мабуть, тому, що й сам автор народився у листопаді).

Деякі з поетичних творів повняться філософською глибиною роздуму про життя: одних воно несе далеко, аж в глибоку осінь, а в інших обривається ще раннім літом («Слід зірки»). З особливим трепетом ставиться автор до своєї маленької Батьківщини, до рідного отчого дому: «…Додому тягне – куди б не втік ти». 

Тут також зустрічаємо смуток через бистрину плину молодості, у багатьох поезіях гостро відчувається ностальгія автора за юністю.

Однак не варто думати, що тільки сумом повниться збірка. Розбавляють загальний стиль діалогові форми поезії та притчі. Знаходимо тут і вірші-присвяти. Особливо чарують теплотою батьківської ніжності ті, які написані для донечки («Мамина считалочка», «Умка», «Моє сонечко»).

Друга збірка «Крапелина вина, або Уроки української» Віталія Міхалевського вийшла в світ у 2005 р. Складається вона із шести циклів: «На устах усього світу», «По колу рухається все», «Місце під сонцем», «Пустіть погрітися», «І словами тебе лоскочу», «Іду на Ви!».

Тут авторське чутливе серце пекучим болем відкликається  на наші суспільні негаразди, події: заробітчанство, «помаранчеве відродження», вимирання сіл:

Поле, колись ти хвалилось ріллею
Чорною…
Плачу безсило над матір-землею
З торбою.
Мовчки селянські отак вимирають
Корені…
Хочеш кричи – лиш лякатимеш зграї
Воронів...

Не оминає автор і теми життя, ґрунтовно розвиває її. Уже не проста ностальгія за молодістю хвилює поетову уяву, більш болючим йому здається непередбачений коловорот життєвої долі, адже та така невблаганна («Така вже доля», «По колу рухається все», «Колисала мати сина»).

Знаходимо у збірці і поезії-відклики на твори відомих українських поетів. Разом із Ліною Костенко Віталію Міхалевському хочеться дива і трішки вина («Крапелина вина»).  Тут тичинівська «кохана спить», а наш автор під шелест листя цілує її очі («Колискова»). На заклик Івана Франка іде лупати скалу і твердо знає, що завжди йтиме вперед, ніколи не зупиниться, не падатиме духом («Ніколи не плач!»).

Загалом дивує читача краса метафор, новаторська рима, відчувається ріст автора, його поезії.

Перечитуючи кожен вірш Віталія Міхалевського зі збірки «Година пік, або Твір на власну тему», яка побачила світ у 2006 році,  відчуваємо, як автор відповідально орієнтує нас на одвічні людські ідеали: щастя, добро, любов, віру та надію. З погляду читача, між рядками звучить ствердження поета: «Я українець, син свого народу!». Уже у перших поезіях («Боже, бережи Хмельницький!», «Купальська ніч») чується замилування рідним краєм, чітка належність автора батьківській землі.

Відлунює тут і тугою за славою козачою («Ще люльку викурю»), і взагалі духом війни та боротьби з усіма своїми недолями та бідами («Три дні», «Зі щитом»). По-особливому емоційнонасиченим є вірш, присвячений сучасній біді – абортам:

… Та не буде весни в нас, ні літа. 
Все відбудеться тільки не з нами…
Нам ніколи не жити на світі –
Нас сьогодні позбулися мами.

Друга частина збірки – це ода жінці, її красі, загадковості та неприступності («Жінкам», «Залицяння», «Красива», «І створив Бог жінку»). До неї автор звертається «красуне», дивується чудом її природи:

Через вас починаються війни
І стають ворогами навік.
Через вас – хай пастушка, царівна –
Пропада не один чоловік.

Особливо чарує поета жіночий танець. Ліричний герой перебуває у пошуках найкращої з жінок, адже саме вона має стати його («Девіз»). І не важливо, чи ця жінка вже комусь належить, він зважується і на крадене кохання («Кража», «Божеволію немов»).

Загалом в інтимній ліриці знаходимо і прояв національного характеру: хоча мова йде про одвічну тему кохання, але в нього – українська душа («Піде нічка в чисте поле»). Місцями навіть відчувається фольклорний стиль.

У 2006 р. побачила світ ще одна збірка Віталія Міхалевського «Місце під сонцем», до якої увійшло 100 поезій. Вона у своїй переважній частині складається з того, що уже було надруковане.

Раніше поету дорікали, що його збірки за тематикою і жанровою ознакою не мають чіткої композиційної побудови. Тому й не дивно, що з'явилася та,  у якій все (найкраще з попереднього і 14 нових поезій) погруповано:

І. «Серце подільського краю» (тема любові до рідного краю, замилування його красою);

ІІ. «Така вже доля» (примхливість долі людини (часом це доля України), непередбачуваність життя, туга за втраченим або непрожитим);

ІІІ. «Вишиванка» (пройнята українською ментальністю лірика,  що  тонко  відлунює  зразками рідної поезії ХІХ ст.);

IV. «Нема часу» (смуток автора через те, що тільки турботи і тривоги заполонюють життя, і в цьому галопі люди не встигають просто пожити);

V. «Девіз» («чоловіча» поезія, сповнена красою боротьби, нестримним бойовий духом, поривами свободи, рвучкістю до досягнення мети);

VI. «Спогад» (спогади про колишнє кохання, про дитинство донечки, про свої юні літа; цікаво, що тут автор дуже природно дає читачеві відчути, що мова йде про минуле);

VII. «Вибираю тебе» (перша частина циклу – печаль нездійсненого чи то нерозділеного кохання або такого, що не має права на життя; друга – шалене, чарівне, безмежне  і, що головне, розділене кохання ліричного героя до своєї обраниці);

VIII. «Стріла амура» (зачарування природою, красою жінки, возвеличення її);

IX.«Іду на Ви!» (цикл пройнятий переживаннями, мріями, своєрідними філософськими настроями автора).

Серед нових поезій, які увійшли до «Місця під сонцем», особливо зачаровують ті, які присвячені рідному краю («Хмельницький вечірній», «Серце подільського краю»):

Я у місті такому живу,
Що відоме у цілому світі.
Мій Хмельницький, мій сон наяву!
Три стріли – слід віків заповітний.

До свого 50-річчя Віталій Міхалевський  видав ще одну збірку «Невиправний романтик, або Як я провів літо» (2011). З'явилася вона як гомін утвердження поета на стезі глибоколіричної поезії. Недарма ж своє натхнення автор знаходить у коханні. Чому саме така назва? Пояснимо.

У збірці поет символічно проектує життя на пори року природи. Початкові два цикли «До музи», «Соло на трубі» відлунюють «невинно-чистим першим снігом» грудня, відповідно молодим відчуває себе і автор:

А я ж цікавий ще! І молодий…
Вогонь у серці, очі – чисте небо.

Однак кохання ліричного героя ще не здійснилося, а тільки має початися, тому він зве кохану: «моєю станьте», може будемо разом.

Безмежно чарує наступний цикл «У мого кохання найкраще ім'я», в якому розташувалися п'ять поезій. У «Попелюшці» з'являється жінка («у ній – весна, уся краса жіноча») із найкращим сонячно-світлим ім'ям – «Світланка». Поету у здобутті її прихильності сили додає незламна «Віра», підтримує «Надія», що народилася «першим підсніжником весняного гаю», і уже заполонює «Любов».

У наступному циклі ліричний герой зовсім по-весняному залицяється, шаленіє, цілує свою єдину, милується кольором її очей («Очі кольору весни», «Ради Ваших красивих очей»):

Що нікуди від них не втечеш –
Сам цю тайну пізнав неземную.
Білий світ я увесь розмалюю
Дивним кольором Ваших очей!

Любов росте, міцніє, сіяє літнім сонцем, цвіте в ромашковому полі («Ромашковий роман») та п'янко танцює під теплим дощем («Та, що танцює під дощем»). Однак уже «…минає серпень. Як не було літа!», несмілим сумом наближається осінь. У наступних поезіях вже чується зрілість автора, його певний життєвий досвід. Він звертається да матері, до друга, до донечки, що так швидко виросла. Дух філософських роздумів дорослої людини витає над поезією осені, гостро відчувається смуток за нещодавно пройденими молодими літами.

Наприкінці збірки ліричний герой говорить: «Ну, здраствуй, осене…».

Спливає його смуток, віє дух змужніння. Він розуміє, що кохання буває й восени, але в цій порі воно таке, що вже знаходить свою пристань, як говорить автор, єдину жінку, «що віки шукаю».

Глибоко відчутна ніжність кожного поетичного рядка збірки, захоплює чарівна мелодика поезій.