Жива
Душа поетова святая,
Жива в святих своїх речах,
І ми, читая, оживаєм
І чуєм Бога в небесах. Тарас Шевченко
Злоначинающих спини... А доброзиждущим рукам І покажи, і поможи, Святую силу ниспошли А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли "Злоначинаючих спини...", 1860 р.
У 2014 році Україна та світова спільнота широко відзначали 200-річчя від дня народження видатного українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка.
2014 рік постановою ЮНЕСКО був проголошений роком Тараса Шевченка.
До цієї визначної дати було приурочено створення науково-освітнього веб-порталу «Тарас Шевченко». Ініціатором створення Порталу виступила Мала академія наук України. В подальшому до роботи було залучено Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Національний музей Тараса Шевченка, Інститут телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України, Інститут кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України, Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут” та інші організації.
Фонд Миколи Томенка «Рідна країна», Медіагрупа StarLightMedia і компанія Signal Red (FILM.UA Group) створили унікальний соціально-просвітницький проект до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка.
У ньому ведучі телеканалів, відомі українці та лауреати Шевченківської премії декламують вірші поетаhttp://ridna.ua
І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній не забудьте…
Коли я писав мої вірші, я, як міг, шукав "Кобзаря", цю пісню пісень Шевченка,
і не міг знайти. Я ладен був віддати що завгодно і скільки завгодно. І ось тепер я бачу,
що не прогадав би, якби заплатив найвищу ціну бодай за одну його "Катерину".
Шолом-Алейхем
Є в історії світової культури особистості, чия велич визначається не тільки їхньою літературною спадщиною, а й всією сукупністю творчої та суспільної діяльності, самою символічністю їхнього буття. Таким був Тарас Григорович Шевченко – велика і невмируща слава українського народу.
Т. Г. Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 р. у с. Моринці Звенигородського повіту на Київщині (нині Звенигородський район Черкаської області) в родині кріпака. Кріпацька родина Шевченків належала великому поміщикові Павлу Енгельгарду, колишньому Смоленському генерал-губернатору. В 11 років Тарас залишився круглим сиротою, але, відчуваючи великий потяг і любов до живопису, мріяв стати художником і уперто прагнув здійснення своєї мрії.
У 1827-1829 рр. Тарас пас громадську худобу, батракував у попа і зрештою потрапив на панський двір – спочатку на кухню, а потім у "козачки" до самого Павла Енгельгарда у с. Вільшана. У 1829 р. він разом з П. Енгельгардом переїхав до Вільно, де став свідком Польського повстання 1830-1831 рр., а на початку 1831 р. переїхав до Петербурга, де пан віддав його у чотирирічне навчання до художника В. Ширяєва.
У вільний час, замальовуючи скульптури в петербурзьких імператорських парках, Т. Шевченко випадково зустрівся з художником І. Сошенком, який став опікуном талановитим земляком і познайомив його з відомими членами української громади у Петербурзі – Є. Гребінкою, В. Григоровичем, російськими художниками К. Брюлловим, О. Венеціановим, поетом В. Жуковським. Художній талант юнака привернув їх увагу, і за допомогою К. Брюллова, В. Жуковського та інших митців Т. Шевченка у 1838 р. викупили із кріпацтва в Павла Енгельгарда.
У Петербурзі близько 1836-1837 рр. Т. Шевченко почав писати вірші. У травні 1840 р. вийшла у світ перша збірка "Кобзар", а наприкінці 1841 р. – поема "Гайдамаки". Вони принесли йому славу поета з непересічним талантом.
Протягом 1838-1845 рр. Т. Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв (у К. Брюллова), яку закінчив зі званням "некласного вільного художника". За успіхи у навчанні одержав три срібні медалі, однак відсутність золотої медалі завадила йому одержати державну стипендію для продовження навчання в Італії й у 1845 р. він прибув до Києва. Цього року його запросили на тимчасову посаду члена Київської археографічної комісії, створеної генерал-губернатором, метою діяльності якої було збирання і видання історичних документальних матеріалів, виявлення та дослідження архітектурних та археологічних пам'яток. Замальовки стали основою художньої серії "Живописна Україна".
21 вересня 1846 р. Тарас Шевченко отримав розпорядження виїхати в різні місця Київської, Подільської та Волинської губерній для збору відомостей про історичні пам'ятки, народні повір'я і перекази, для малювання древніх знаменитих храмів тощо. На Поділлі поет ще не бував, але знав його багату, насичену подіями, історію.
Картини Тараса Григоровича Шевченка
У повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали" він згадує: "Нужно мне было съездить в Каменец-Подольский. Я и Трохима (слугу) взял с собой, а чтобы занять его чем-нибудь в дороге, я дал ему тетрадку и велел записывать все, что случится во время дороги, начиная с названия станций". Згадані у повісті населені пункти, а також поштовий дорожник 1846 р. допомагають встановити маршрут: Київ – Васильків – Біла Церква – Сквира – Морозівка – Плисків – Липовець – Жорнище – Нижня Кропивниця – Брацлав – Шпиків – Джурилів – Серби – Могилів-Подільський – Яришів – Курилівці – Летіївці (Нова Ушиця) – Сцибори (Соснівка) – Рахновецька – Кам'янець-Подільський.
На початку жовтня Т. Шевченко уже був на місці. Поет підтримував дружні стосунки з інтелігентними колами міста. Він зустрівся з П. Чуйкевичем, учителем Кам'янець-Подільської гімназії, який був на чотири роки молодший за нього. З ним Т. Шевченко познайомився ще у червні 1843 р. П. Чуйкевич записав йому в альбом три народні пісні: "Пливе щука з Кременчука…", "Зійшла зоря із вечора…", "Ой, Кармелюче, по світу ходиш…". "Славним лицарем" називав Т. Шевченко Кармелюка.
Ця подорож, безперечно, залишила відбиток у творчості поета. Найяскравіший прояв знаходимо у поемі "Варнак" та в однойменній повісті, написаних уже на засланні, прототипом героїв яких вважають Кармелюка. З любов'ю в повісті описано природу Поділля, картини побуту подолян та народні традиції.
У Кам'янець-Подільському Т. Шевченко пробув не більше тижня. Вивчаючи пам'ятки минулого, подорожуючи берегами Дністра, об'їздивши, за словами самого поета, "вздовж і впоперек" Поділля та Волинь, Т. Шевченко повернувся у Київ з цілим зошитом записаних від подолян народних українських пісень, альбомом з малюнками краєвидів і пам'яток.
Та незабутня подорож стала для поета відкриттям трохи іншої, невідомої йому України. Т. Шевченко ввібрав у себе все багатство народних пісень та переказів. Кров'ю серця писав він про страждання рідного народу, про муки підневільного життя. Погляди Тараса Григоровича на проблеми національного життя України спричинили його зближення навесні 1846 р. з членами Кирило-Мефодіївського братства. Це стало причиною його арешту в 1847 р. Покарання відбував у Петербурзі, а потім в Оренбурзі.
Після смерті Миколи І група українських і російських інтелігентів за посередництва сестри Олександра ІІ княжни Марії Миколаївни виклопотала дозвіл на проживання Т. Шевченка у Петербурзі. Як тільки у 1858 р. він прибув до Петербурга, одразу ж поринув у місцеве громадське й культурне життя.
Навесні 1859 р. Тарас Григорович, відданий під нагляд поліції, отримав дозвіл виїхати до України. Проте майже одразу його арештували і посадили до Київської фортеці, а після допиту зобов'язали негайно повернутися до Петербурга.
Наприкінці того ж року здоров'я Т. Шевченка різко погіршало. Наслідки дистрофії і, головним чином, ревматизм, набутий у заслані, дедалі більше давалися взнаки. Т. Шевченко з кожним днем слабшав і на новий 1861 р. він уже був прикутий до ліжка. 26 лютого (10 березня) 1861 р. він помер. Поховали Тараса на Смоленському кладовищі у Петербурзі. Перевезення домовини поета зі Смоленського цвинтаря у Петербурзі в Україну та перепоховання на Чернечій горі біля Канева 22 травня 1861 р. перетворилося на одну з перших масових національних маніфестацій.
Поет прожив лише 47 років і 25 з них провів у кріпосницькому рабстві, 10 років – у тюрмах та на засланні, а решту поневірявся через постійний жандармський нагляд. Але сила впливу кожного періоду його життя надзвичайно велика, її відчувають навіть не досить обізнані з народу, бо Тарас Григорович був не просто свідком, учасником чи літописцем історії, а й її творцем та героєм.
І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній не забудьте...
