Субота, 21.10.2017, 02:03Вітаю Вас Гість | RSS
Бібліотека Хмельницької СЗШ І-ІІІ ступенів №15 імені Олександра Співачука
Меню сайту

 ...Дивною і ненатуральною здається
 людина, яка існує без книги.
Т.Г.Шевченко

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Ванжула Олександра Семенівна
Ванжула Олександра Семенівна
 

Поезії Олександри Ванжули хвилюють, бентежать, у них присутній отой непроминальний біль, що завжди не давав засинати нашій національній душі. Вона, авторка, дивиться на світ широко розкритим поетичним зором, охоплюючи Україну в її просторовому, історичному і ментальному окружжі.

Петро Засенко

 

Олександра Семенівна Ванжула (1938-2015 рр.).

Народилася 2 травня 1938 року у мальовничому селі Велика Стадниця Вінницької області, у сім'ї службовця. Дівчинка рано залишилася круглою сиротою. У повоєнному 1946 році кадебісти безневинно репресували її батька Семена Лазаровича, скатували в беріївських застінках. Невдовзі померла мати Євфросинія Андріївна. Дівчинка виховувалася у Рожнятівському дитячому будинку, що в Томашпільському районі. Та майбутня поетеса не зламалася, вона знайшла в собі сили для життя і творчості. Закінчила Одеський технікум харчової промисловості (1958), навчалася у Московському технологічному інституті (1960-1962). Після того довгий час жила і працювала за межами України. А з 1981 року Олександра Ванжула – хмельничанка. Вона працювала в облхарчопромі, центрі науково-технічної інформації, обласній бібліотеці для юнацтва, з 1986 року – в обласній організації Спілки письменників України, а з 1997 року стала членом Національної спілки письменників України.

Перші свої поезії поетеса написала у шостому класі на прохання вчителя, до 50-річчя від дня народження Миколи Островського (на конкурс). Дівчина зайняла перше місце і її вірш був надрукований в «Піонерській правді». Потім вона друкувалася в районній та обласній пресі. На сьогодні у її творчому доробку нараховується тринадцять поетичних збірок. Її літературні здобутки відзначені Міжнародною літературною премією ім. І. Кошелівця (2000), обласними преміями ім. В. Булаєнка (2002) та ім. Я. Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (2000).

Минуле та сьогодення тісно переплелися у збірці віршів «Серпень» (1991).

У ній поетеса дає настанову теперішньому та прийдешньому поколінням, закликає з гідністю прожити життя, творити добро і уникати злого, щоб не довелося каятися:

Тримайся з гідністю на сцені,
Що називається – життя.
Ділись добром в стрімкім щоденні
Без розрахунку й каяття.

З великим болем та щемом у серці згадує воєнні та повоєнні роки, що ятрять глибокі душевні рани:

Не випадало бачить
яблук на снігу…
Лиш бачу сніг,
Що поряснили краплі крові.
То горобина людям
Про війну лиху
Нагадує і зве
До злагоди-любові.

Багато своїх поезій поетеса присвятила своїм рідним та близьким серцю людям:

Обличчя риси – світлі й рідні –
Не відшукати, не знайти…
Лиш односельці кажуть літні:
«На неню дуже схожа ти».

 

Збірка поезій «Небесні джерела», видана у 2001 році, об'єднала у собі прекрасні поезії, написані щиро, від душі. В них досить тісно переплелися особисте і суспільне. З якою великою любов'ю пише про рідні та дорогі серцю місця:

Мої місця, печаллю скроплені,
До вас вертання проросло.
Без вас засніжено було б мені,
А з вами – у душі тепло.

Хоч мало я із вами зналася,
Та шануватиму завжди.
Тут вранці молодість вмивалася
Із кухля чистої води.

Травинка кожна тут обожнена.
Люблю це марево отав,
Цей лист росистий подорожника,
Що рану гоїти вмовляв.

 

Поетеса порушує насущні проблеми сьогодення, які не дають спокою жодному українцеві. Вона правдиво описує життя з усіма його труднощами та цінностями:

В бабусі хатина – маленька,
Немов сірникова коробка.
І є ще, говорить старенька,
Болячка якась допотопна.

До того ж учора й сьогодні
Дощисько, і їсти нема що.
Вітри розгасались холодні,
І радіо – кругле ледащо.

На сьогодні в Україні чимало людей, для яких українська мова є чужою.

Поетеса вважає, що тільки у селах можна відчути предківський дух, почути живу народну українську мову. Тамтешні жителі є добрими та щирими, а їхні думки є чистими і світлими. Вони не прагнуть показати себе кращими, ніж є насправді.

Давай в село гайнем, там ще не зник
Дух предківський, ще слово є – прозорим.
Заглянем у село, як у словник, –
Довідатись, чи правильно говорим.

Хліб – наша святиня. І поетеса присвятила йому справжню оду:

Здоров будь, хлібе! – мовлю й бережливо
Несу, немов похресника, у дім…
Бува недужим інколи це диво,
Про те сьогодні рідним оповім.

У збірці поетичних творів «Моє» (2008) болісно звучить мотив дитинства, вбитого війною. Потрясіння, пережите у роки фашистської навали, довго мучило поетесу, відбившись у низці поезій:

В той ранок я біля вікна,
Маленька, в теплім затінку сиділа.
І знать не знала, що війна
В моїм селі уже… Не розуміла…

Той ранок, мов страшне кіно…
Посипалися скла осколки сині,
Упали в серце, аж на дно…
Донині там лишаються, донині…

Ніжно, задушевно Олександра Семенівна передає глибоке почуття суму за дитинством, за рідними серцю місцями, що залишаються у спогадах кожної людини протягом усього життя:

Мені рідніше – сонях, сіножаті,
Спів перепілок в золотих житах…
Бо рідна сторона, вона, як мати, –
Нема дорожчої ніде в світах.

Найбільше душевної злагоди та гармонії у тих поезіях, де переважає мотив єднання людини з природою:

Дощ пройшов – і заспівала пташка
Поміж вмитих віт.
Жовтоока дивиться ромашка
На погожий світ.

Чорнобривцям он дарують радість
Маки й спориші.
І мені вже хочеться сміятись –
Інше вже в душі.

 

Зовсім нещодавно побачила світ нова книга поезій «Осіннього листя жмутик» (2013), яка наскрізь пройнята українським духом.

В ній йдеться про пережите і незабутнє. Це подарунок поетеси любителям хвилюючого поетичного слова.

Майстрині художнього слова протягом життя довелося пізнати чимало лиха, втратити багатьох близьких людей, що вилилося в поезії:

Зоря згоріла… Мов сірник…
За нею інші догорять.
Гортаю мовчки записник,
Де цифри й прізвища стоять.

То телефонні номери,
І там же – друзів імена.
Мовчать поза вікном вітри,
А я сумую край вікна.

Знайомих згадую своїх…
Нема вже тих… І тих нема…
І хоч життя триває біг,
Він студенить, немов зима.

 

Ще за молодих років довелося поетесі побувати у різних місцях колишнього Радянського союзу, десять років провела за кордоном, та ніякі поневіряння чужими краями не змогли вбити у неї любові до рідної землі, української материнської мови. Її болить і хвилює проблема ставлення людини до України, до рідного слова, до святих предківських коренів. Багато її поезій за цією тематикою покладено на музику.

Під небом чужих заграниць
Бувати не раз випадало, –
Тепло твоїх добрих зірниць
Єство моє там зігрівало.

І ось я удома. Стою
На стежці, що сяє раїнно.
І знову у душу мою
Ти світиш, моя Україно.

У цьому доробку є вірші, присвячені В'ячеславу Чорноволу, Володимиру Булаєнку, Тарасу Шевченку тощо.

Йшов по стерні чи по шляху терновім –
Повсюди волю бачити хотів.
Таким він був.
І – є!
Провісним словом
Виводить нас зі страху й рабських днів.

Мов чар цілющий, сутність «Заповіту»
Берем в серця
Й новий будуєм час.
Такий він
Перед зором всього світу,
Хранитель духу нашого – Тарас.

З приходом весни природа щедро засіває землю квітами, що не залишає байдужим жодне людське око. Олександра Семенівна пише:

Я із малечку квіти люблю…
Я несу до них ніжність і мрію…
І себе на тій думці ловлю,
Що із ними немовби світлію.

Закликає поетеса творити добро на цій землі, любити та поважати один одного, не бути байдужими до чужої біди:

Твори добро, як Матір Божа вчила,
Не грійсь лиш сам – в своїм теплі.
Тоді й не згубиться могила
На многогранній цій землі.

  

   

Кожен вірш Олександри Ванжули – неповторне творіння. Народжені у ритмах відповідного часу, мелодії цих поезій досить різноманітні, та їх поєднує цілісність, насиченість та гармонійність. Ця самобутня майстриня художнього слова вміє знайти найтонші струни людської душі і змушує їх щемно відзиватися на чутливий доторк.

Нажаль, 19 грудня 2015 року серце подільської поетеси Олександри Ванжули перестало битися...

Категорія: Мої статті | Додав: Olena (18.10.2016)
Переглядів: 121 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Звіримо час?
Календар свят
Соціальні мережі
Вислови про книгу