Вівторок, 20.02.2018, 09:02Вітаю Вас Гість | RSS
Бібліотека Хмельницької СЗШ І-ІІІ ступенів №15 імені Олександра Співачука
Меню сайту

 ...Дивною і ненатуральною здається
 людина, яка існує без книги.
Т.Г.Шевченко

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Василь Стус
 

Василь Семенович Стус
(06.01.1938-04.09.1985 рр.)

Видатний український поет, перекладач і літературний критик, активний діяч українського опору 1960-70 рр.

Народився Василь Семенович у с. Рахнівці Гайсинського району на Вінничині в селянській родині. В 1940 р. сім'я переїхала до м. Сталіно (тепер Донецьк), де батько завербувався на один із хімічних заводів. У 1944-54 рр. навчався у школі. Після закінчення вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту. В студентські роки Василь постійно й наполегливо працював у бібліотеці, був членом літературного об'єднання "Обрій". Почав друкуватися В. Стус із 1959 р.

У 1961 р. працював учителем української мови й літератури в Таужнянській школі на Кіровоградщині. Протягом двох років служив в армії на Уралі. З березня 1963 р. – літературний редактор газети "Социалистический Донбасс". Того ж року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР із спеціальності "Теорія літератури". За час навчання в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів "Круговерь", написав ряд літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете,  Рільке,  Лорки.  Належав  до  Клубу  творчої  молоді.  У  1963-65 рр. добірки його поезій публікувалися в журналах "Дніпро" і "Зміна".

У 1965 р. під час прем'єри фільму "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" разом із однодумцями закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції він був відрахований з аспірантури й активно включився у рух опору, зокрема підписавши низку колективних й індивідуальних протестів. Відтоді його перестали друкувати у вітчизняних видавництвах.

Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді,
коли його творчість зливається з криком його нації.

Василь Стус

Василь Семенович працював у Центральному державному історичному архіві, згодом – на шахті, залізниці, будові, в метро. У 1966-72 рр. – старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.

Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972 р. За звинуваченням в "антирадянській агітації й пропаганді" його у вересні того ж року засудили на 5 років позбавлення волі й 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Не зважаючи на важкі таборові умови з постійними карами і карцером, що призвело до хвороби й операцій на шлунку, В. Стус не припиняв протестної  акції  й  в  ув'язненні:  відома  його заява  "Я обвинувачую"  (1975 р.), а згодом і відкритий лист до І. Дзюби. Не припинив в ув'язненні й поетичної творчості, але вона у більшості втрачена: кегебісти двома акціями у травні-червні 1976 р. вилучили в нього понад 600 поезій і знищили їх. Завдяки друзям чимало творів збереглося, потрапило на волю. Частково поезії Василя Стуса були друковані в еміграційній пресі. 

З 1978 р. В. Стус був почесним членом англійського Пен-клубу, лауреатом премії "The Poetry International Award" (Роттердам, 1982 р.), Державної премії ім. Т. Шевченка (1989 р.).

У травні 1980 р. Василя Семеновича заарештували вдруге. Застосовуючи під час слідства навіть фізичні тортури, його всіляко намагалися зламати морально. Суд визнав В. Стуса особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засудив до 10 років таборів особливого суворого режиму та 5 років заслання. У жовтні 1984 р. Василь Семенович написав прощального листа до родини, відчуваючи ймовірність близької смерті.  28 серпня 1985 р. за вигаданим приводом його вкотре вкинули до карцеру, де він на знак  протесту оголосив безстрокове сухе голодування. Загинув уночі з 3 на 4 вересня 1985 р.

Василь Стус був символом нескореності людини, яка бере на себе відповідальність за все, що діється довкола. Через чотири роки після смерті поета – в пізні листопадові дні 1989 р. прах Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого (всі загинули у таборі селища Кучино Пермської області) проводжали в останню путь жителі Києва та України. Білі козацькі хрести на Байковому кладовищі запрошують зупинитися і схилити голову перед пам'яттю гідних людей, кожен з яких не прагнув стати "борцем", але став ним.

Мені зоря сіяла нині вранці
О земле втрачена, явися
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе
Господи, гніву пречистого...
Як добре те, що смерті не боюсь я...
 
Категорія: Мої статті | Додав: Olena (16.10.2016)
Переглядів: 71 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Звіримо час?
Календар свят
Соціальні мережі
Вислови про книгу